— Ти все це знаєш. А я ні. Дивно, що я досі не вражений. Допоможи мені. Поясни чому.
Метт закрутив кран і подивився на брата, який, відкинувшись, сидів за столом.
— Він скоїв немислимий італійський злочин. Він пішов із сім’ї. Цьому навіть назви немає.
— Він не пішов. За ним прийшли й забрали.
— Вір у це й надалі, — сказав Метт.
Він відкрив кран, вимив посуд губкою і прополоскав. Машина повернулася, бумбокс завбільшки з машину, видаючи назовні розвихрений шторм. Нік важко схилився над столом, тепер уже збайдужіло, брови понасувалися йому на очі, а рот скидався на щілину, яка склалась у безживну посмішку. Він скидався на людину, яка почала пити вже кілька годин тому, прагнучи досягти точки особливої нестями.
Вони замовкли. Метт мив і витирав посуд, а потім спробував знайти місце в шафі, щоб туди його поставити. Машина нарешті поїхала. Тоді Нік підвівся. Він зібрав те, що лишалося на столі, і відніс на кухню. Він не йшов, він пересувався. Важкі, мляві та задумливі рухи.
— Тут її церква, — сказав Метт.
— Що?
— Тут її церква. Її священник.
— Ми знайдемо для неї нову церкву.
— Вона буде іншою.
— Але ми й не хочемо, щоб вона була та сама. Ми хочемо, щоб вона була інша. У цьому суть.
Метт передав йому склянку, щоб він витер. Вони трохи попрацювали в тиші, мили посуд і відставляли його, знаходячи для кожного предмета своє місце.
— Як твій сміттєвий бізнес?
— Квітне. Сміттєвий бізнес. Щохвилини більшає.
— Ще б пак.
— Нам бракує сміттєзвалищ, не можемо накопати так багато широченних печер.
— А ти в них залазиш? Щоб побачити все зблизька?
— Вряди-годи їх проминаю. Перевіряю на відстані.
— А запах як, пахне?
— Так, є таке.
— А щурів бачиш? Це, мабуть, Планета щурів.
Нік знайшов у шафі місце для десертних тарілок.
— А я тобі розповідав про щура в центрі міста?
— Наче ні, — відповів Метт.
— Я думав про нього, коли сюди йшов. У мене було побачення, джазове побачення, ми ходили на Чарлза Мінґуса[113]. Намагаюся пригадати. Думаю, я тоді жив у Пало-Альто, опрацьовував підручник. Повернувся заради конференції. Мені було, певно, двадцять шість. Я мав побачення з німкенею, студенткою філософії, так, одна з тих, тепер я пригадую, що в майбутньому цілком могла б стати терористкою, і ми пішли на Мінґуса кудись на Гудзон-стрит, Мінґус був там, розгойдуючи свій бас і люто зиркаючи щоразу, коли дзенькав касовий автомат. Мінґус був величезний і широкий. Здавалося, що то три людини в його костюмі. Потім я провів її додому, ми йшли через усе місто, а потім — через центр, зрештою приходимо до її помешкання, квартири на цокольному поверсі старого будинку, і заходимо всередину. Щойно ми ввійшли, і вона ввімкнула світло. І там цей щур. Я стою і думаю свою думу. І думки про секс теж виникали. І раптом цей щур. Я бачу, як просто по стіні вгору біжить щур. Він біжить по стіні, величезний щуряка, і сичить, досі те чую, ніби то свистить труп. А моя дівчина… Моя дівчина щось каже німецькою, хапає щось зі столу і кидається за щуром. Я стою ні живий ні мертвий. Мене паралізувало відмерзлим бажанням. Моє бажання відмерзло в паху. А моя дівчина гасає по кімнаті за щуром.
Метт поклав вологу чашку на рушник для посуду, який Нік тримав у руці. Нік бачив, що молодший брат задоволений, бо його залучили до участі, привілейовано відкрили деталі ганебної події. Усе більшає, набуває додаткових і приємних вимірів, коли оповідач дозволяє припасувати елемент дурощів до своєї розсудливої особи, а ще й трошки безпорадності або слизького сорому. Усе стає потаємнішим і привабливішим.
— А щур збігає з іншого боку і кулею мчить до ванної кімнати, наче іграшка на нитці, тільки в тисячу разів швидше. Феноменальний щур, великий і швидкий, а моя дівчина біжить за ним, розмахуючи, чимось там вона розмахувала, а чим — я і досі не можу сказати. Вона вмикає світло у ванній і забігає туди. Щиро кажучи, відчуваю, що про мене трохи забули. Але начхати. Я стою там, де стояв. І думаю: що ж відбувається з моїм джазовим побаченням? Воно ж перетворюється на полювання на щурів. І тут вона вистромляє голову з-за дверей.
Метт вивчає обличчя брата, помітно ворушачи губами відповідно до розповіді Ніка, передбачаючи слово, змінюючи вираз обличчя, коли це робить Нік.
— Я стою собі якомога далі від дверей ванної, ще можна сказати, що я досі перебуваю в межах квартири. Вхідні двері відчинені. Моя дівчина б’ється з щуром у ванній, і я чую його знесилене свистіння. І моя дівчина вистромлює голову з-за дверей і каже: «Неймовірно! Я вже вдруге вбиваю цього довбаного щура! Отрутою для щурів, із черепами! А він знову повертається!» І вона зникає за дверима і продовжує полювати. А я почуваюся цілковито нікчемним. Переспати з нею? У мене навіть немає права залишатися з нею в одному місті. Мені чути, як щур бігає по ванні. Ти чув коли, як щур бігає по ванні? Скажу тобі, чуваче, це неперевершено.