— Бережи голос, — радить Ал.
— А чай з медом є в їхньому меню?
— Вони їдять і п’ють бейсбол. Диктор на перегонах в «Белмонті»[43] повідомляє оновлення в рахунку між забігами. Вони чують їх у таксі, перукарнях і лікарських кабінетах.
Вони всі чекають на пітчера, обличчя застигло в передчутті, верхня частина тіла витягнута вперед, рука з рукавичкою звисає біля коліна. Він усе читає й читає знак. Він читає знак. Відбивач вовтузиться в коробці[44]. Ця бісова дитина може так подати, що й оком не змигнеш.
Шорт-стоп соває ногами, щоб порушити транс очікування.
Є певне суворо дотримуване правило протиборства, написане на обличчі кожного пітчера-важкодума, ще відколи команда називалась «Супербас» і «Брайдґрумз»[45]. Різниця виявляється тоді, коли б’ють по м’ячу. Тоді вже все інакше. Чоловіки рухаються, випростовуються, і все підпорядковується відскокам м’яча, наче того камінця по воді, його обертам, зворотнім обертанням і повітряним потокам. Є коефіцієнти опору. Є вихрові сліди. І додається дещо неповторне: м’язова пам’ять, стугоніння крові та дрібки пилу — оповідь, яка живе між рядками офіційного протоколу гри.
І натовп теж у цьому загубленому проміжку, натовп зазнає змін у ту одну тисячну секунди, коли стикаються бита і бейсбольний м’яч. Шурхітливі бурмотіння і прокльони, люди видихають, тихо стогнучи, їхні обличчя міняться, а гра відтворюється на зеленому газоні. Серед них стоїть і Джон Едґар Гувер. Він спостерігає згори із широкого проходу пандуса. Він щойно сказав Рафферті, що залишиться на матчі. Іти недоцільно. Білий дім виступить із заявою менше ніж за годину. Едґар ненавидить Гаррі Трумена[46], йому б хотілося, щоб той корчився на паркеті, звалений болями в грудях, у вмінні обирати слушний час президенту навряд чи дорікнеш. Виступаючи першими із заявою, ми завадимо Країні Рад миленько і по-своєму розкрутити цю подію. І певною мірою ми заспокоюємо громадськість. Люди зрозуміють, що ми контролюємо, хай і не бомбу, але новини. А тут є чого непокоїтися. Едґар дивиться на обличчя довкола себе, відкриті й сповнені надії. Він прагне відчути близькість і спорідненість краян. Усі ці люди, сформовані мовою, кліматом, популярними піснями, сніданням, жартами, які вони розповідають, і машинами, на яких їздять, — вони ніколи не мали так багато спільного, як оце тепер, коли сидять у борозні знищення. Він намагається відчути приналежність, відчути, як відкривається його стара закрита свердловина душі. Але він відчуває певну гіркоту — стан, якому він так ніколи й не спромігся дати визначення, і коли стикається із зовнішньою загрозою, із моральним занепадом, який, зрештою, панує повсюдно, то виявляється, що в цій загрозі є певна противага, відновлювальна сила. Його виразка, звичайно, зчиняє бучу. Однак є в його особистості така сторона, така частина, яка залежить від сили ворога.
Лише подивіться на чоловіка на дешевих місцях на відкритих трибунах, який ходить між рядами, місцевий божевільний, він вимахує руками й бубонить, кремезний, волохатий коротун — міг би бути одним з братів Рітц[47] чи загубленим учасником «Трьох дурників»[48], Четвертим, якого звуть Фліппо, Дурко, Хилько чи Джейкі, і він відволікає людей, і ті гримають на нього «сядьуже», «ідигеть», «придурок», він ступає і хвилюється, хитає головою і стогне, ніби знає: щось настає, настало чи вже минуло — він відчуває такі нюанси, на які не зважає найпроникливіший уболівальник.
Із кам’яним виразом обличчя директор повертається на своє місце саме на семиінінґову розминку[49]. Він, зрозуміло, нічого не каже. Ґлісон кричить до продавця, намагаючись замовити пиво. Люди повставали, струшуючи напругу і хвилювання. Один повільно витирає окуляри. Другий пильнує. Третій розминає закляклі кінцівки.
— Принесіть мені бренді з содовою, — каже Тутс.
Джекі говорить йому:
— Не будь вічним патякалом.
— Будь чемним з людиною, — каже Френк. — Як на єврея-пияка, він і так досяг чимало. Світові лідери, про яких ти й не чув, — його найліпші друзяки. Рано чи пізно вони всі завалюють до його кабака і жлуктять бренді з Тутсом. Крім, може, Магатми Ґанді[50]. Тому його вони й застрелили.
Ґлісон різко зводить брови, витріщає очі та дурнувато підносить руки, ніби в якомусь одкровенні.
— Ось ім’я, яке я шукав. Карлик, який виходить відбивати на заміну.
Люди довкола, чуючи лише частину його слів, реагують переважно на інтонацію і жест — вони побачили, що Джекі тілесно вибудовує репліку, і сміючись, валяться одне на одного ще навіть до того, як він договорить.
43
«Белмонт Парк» — кінно-спортивний комплекс в Елмонті (Нью-Йорк), відкритий 1905 року. Тут щороку у червні відбуваються найвідоміші в Америці кінні перегони «Белмонт Стейкс».
45
Неофіційні назви команди «Доджерз», які в різні роки використовували вболівальники та преса: «Брайдґрумз», або «Ґрумз» — у 1888–1898, а «Супербас» — у 1899–1910.
47
Брати Рітц (англ.
48
«Три дурники» (англ.
49
Семиінінґова розминка (англ.
50
Магатма Ґанді (1869–1948) — індійський державний і політичний діяч, убитий трьома пострілами внаслідок антиурядової змови.