Декілька поверхів займали самопоселенці. Едґар не треба було їх бачити, щоб зрозуміти, хто вони. Біднота, що виживала без опалення, електрики й води. Повноцінні сім’ї з іграшками та домашніми тваринами, наркоші, які блукають у «Рібоках», знятих із померлих. Вона знала, хто вони, ставши частиною цього середовища, поглинаючи повідомлення, які всіювали вулиці. Вони — добувачі та збирачі, які міняли бляшанки на гроші, люди, які вешталися вагонами метро з паперовими стаканчиками. Жебрачки, що грілися на даху в ясну погоду, і чоловіки у розшуку за грубу необережність і бездіяльність, що спричинила смерть. Серед них були, вона знала напевно, і ті, хто звертався до Святого Духа, — групка харизматів[120], які стрибали та скиглили на верхньому поверсі, вигукуючи слова й нісенітницю та лікуючи молитвою ножові поранення.
Штаб Ісмаеля розташовувався на третьому поверсі, і черниці поквапно пішли сходами. Ґрейс мала звичку озиратися, хоча в тому й не було потреби, на старшу черницю, бо тій дошкуляли будь-які рухи, але вона все ж не відставала, і лише одяг шарудів по сходах.
— Голки на сходових майданчиках, — попередила Ґрейсі.
Стережися голок, обходь їх, такий вправний інструмент для нехтування власним здоров’ям. Ґрейсі не могла зрозуміти, чому наркомани не переймалися чистотою голки. Ця відмова роздимала її щоки від гніву. Але Едґар думала про те, чим вабив смертельний ризик, той легенький любовний укол кинджалу у формі бабки. Якщо знаєш, що нічого не вартий, лише азартна гра зі смертю зможе задовольнити твоє марнославство.
Ґрейсі постукала у двері.
— Дуже близько до нього не підходь, — сказала Едґар.
— До кого?
— До Ісмаеля.
— Чого?
— Він нездужає.
— Я бачила його три дні тому. Я тут була. А вас не було, сестро. Звідки ви знаєте, що він нездужає?
— Відчуваю.
— Він здоровий. Із ним усе гаразд.
— Я давно так відчуваю.
— Відчуваєте що?
— СНІД, — відповіла Едґар.
Ґрейсі пильно подивилася на Едґар. Подивилася на руки в латексних рукавичках. На обличчя черниці з виразними рисами та по-пташиному яскравими очима. Вона дивилася, думала і так нічого й не сказала.
Один з дітлахів відімкнув двері — клямки, врізні замки, сталеві засуви.
Ісмаель стояв босоніж на запорошеній дерев’яній підлозі у старих штанах-чіносах, закасаних до литок, і в незаправленій сорочці з папугами, він курив величезну сигару і скидався на безтурботного острів’янина, що йде по коліно в теплих хвилях прибою.
— Сестри, чим порадуєте?
Едґар подумала, що він доволі молодий, попри заматерілий вигляд, десь за тридцять — рідка борідка, гостинна усмішка, яку псували гнилі зуби. Члени команди сиділи навколо на знайдених на смітнику диванах та імпровізованих стільцях, курили й гортали комікси. Замолоді для першого і застарі для другого. У душі вона знала: у нього СНІД.
Ґрейсі передала список автівок, які вони помітили за останні два дні. Із вказаними часом і місцем, типом транспорту і його станом.
Він сказав:
— Гарна робота. Якби решта моїх хлопців працювала так само, то ми б уже керували світом.
Звісно, Едґар трималася на відстані. Вона оглянула команду: семеро хлопців, чотири дівчини. Графіті, безграмотність, дрібні крадіжки. Вони розмовляли каліченою англійською, м’яко й приглушено, ковтаючи закінчення, і їй кортіло вліпити тверді приголосні на кінці їхніх слів.
— Я сьогодні не віддам вам гроші, добре? Мені треба дещо зробити, тож мені потрібні кошти.
— Що зробити? — запитала Ґрейсі.
Ретровіруси в крові, абревіатури в повітрі. Едґар знала, що означає кожна літера. АзидоТимидин[121]. Вірус імунодефіциту людини. Синдром набутого імунодефіциту. Комітет державної безпеки. Так, КДБ — це частина дедалі більшого рою, клітинний вибух реальності, яку, щоб вона стала видимою, треба виділити та дати їй назву.
— Я планую провести сюди опалення й електрику. Ще й кинути піратський кабель — дивитимуся «Нікс»[122].
Тут у Стіні багато хто думав, що вірус поширює уряд, наш уряд. Едґар знала всю правду. За цією дезінформацією стоїть КДБ. І КДБ відповідальний за саму хворобу, продукт бактеріологічної війни: розробляє її, поширює через мережу найманих агентів.
Вона більше не говорила про це з Ґрейсі, яка так сильно заводила очі вгору, що скидалася на потвору з наукової фантастики.
Едґар визирнула з вікна і зауважила якийсь рух серед тополь і айлантів у найзарослішій частині ділянок, вкритих жорствою. То була дівчина в завеликій кофті та смугастих штанях, що порпалася в чагарнику, напевно, шукаючи їжу або одяг. Едґар спостерігала за нею, за цибатою дитиною, яка, здається, мислила як дика тварина, впевнена у своїх рухах і ході, — вона видавалася невиспаною, проте сторожкою, немитою, проте чомусь дуже чистою, чистою, як земля, голодною і спритною. Щось у ній загіпнотизувало черницю, причаровувало, навіюючи відчуття благодаті й витримки.
120
Харизматичний рух — протестантська течія в християнстві, близька до п’ятидесятництва і поширена серед католиків. Виникла 1960 року.
122
«Нью-Йорк Нікс» (англ.