Піранезі

Оркнейські острови[12], плани на літо 2002 р.: Щоденник № 3, стор. 11—15, 20—28

Оркнейські острови, археологічні розкопки: Щоденник № 3, стор. 30—39, 47—51

Оркнейські острови, Несс Бродґара[13]: Щоденник № 3, стор. 40—47

Область невизначеності: Щоденник № 5, стор. 134—35

О’Кіф, Джорджія[14], виставка: Щоденник № 11, стор. 91—95

Осторонь мейнстриму, психіатрія, див. Р. Д. Ленґ[15]

Осторонь мейнстриму, філософія: Щоденник № 17, стор. 19—32; див. також Дж. В. Данн[16] (серіалізм), Овен Барфілд[17], Рудольф Штайнер[18]

Опінії аутсайдерів, ставлення в різних системах знань і вірувань: Щоденник № 18, стор. 42—57

Осторонь мейнстриму, література, див. Фанфікшн

«Осторонь», Колін Вілсон[19]: Щоденник № 20, стор. 46—51

Осторонь мейнстриму, математика[20]: Щоденник № 21, стор. 40—44; див. також Шрініваса Рамануджан[21]

Осторонь мейнстриму, мистецтво[22]: Щоденник № 21, стор. 79—86

Згадки про інші Щоденники, яких не існує! Щоденники 11, 17, 18 і 20. Щоденники 3 та 5, ясна річ, існують, тож ті записи достеменні. От тільки… от тільки… Що більше я на них дивився, то більше підозрював, що ці записи стосуються не моїх Щоденників 3 та 5, а якихось інших. Записи було здійснено ручкою, якої я не впізнавав. У ній чорнило було тонше, рідкіше, а кінчик — ширший, аніж у будь-якої ручки в моїй власності. А ще річ у самому почерку. Почерк, безсумнівно, був мій, але дещо відрізнявся від того почерку, яким я послуговуюся зараз. Трохи округліший і ширший — словом, молодший.

Я пішов до Північно-Східного Кутка й видерся до Статуї Ангела, що зачепився за Трояндовий Кущ. Дістав свою брунатну шкіряну сумку. Вийняв із неї всі Щоденники. Їх було дев’ять. Усього дев’ять. Я не знайшов іще двадцяти, яких не знати чому не помічав до цієї миті.

Я ретельно оглянув Щоденники, особливу увагу приділяючи обкладинкам і записаним на них номерам. Мої Щоденники чорні, а номер на кожному з них я записую білою гелевою ручкою внизу корінця. Я з великим подивом виявив, що перші три Щоденники спершу мали інші номери. Вони були позначені номерами 21, 22 та 23, але хтось видряпав першу цифру «2» й перетворив їх на 1, 2 та 3. Видряпав неідеально (гелеве чорнило важко стирається), і я досі міг розгледіти примарний силует цифри «2».

Я посидів, намагаючись це осмислити, та не зміг нічого про це надумати.

Якщо Щоденник № 1 (мій Щоденник № 1) спочатку був Щоденником № 21, то в ньому мали б бути два записи про Стенлі Овендена. Я взяв його, розгорнув і дійшов до сторінки 154. І ось, будь ласка. Запис було датовано 22 січня 2012 року. Він мав заголовок: «Біографія Стенлі Овендена».

Стенлі Овенден. Народився 1958 року в Ноттінґемі, Англія. Батько — Едвард Френсіс Овенден, власник кондитерської крамниці. Ім’я та рід занять матері невідомі. Вивчав математику в Університеті Бірмінґема. Розпочав дослідження в аспірантурі 1981 року. Того ж року відвідав одну зі знаменитих лекцій Лоуренса Арна-Сейлза: «Забуте, лімінальне, трансгресивне та божественне»[23]. Невдовзі Овенден покинув математику та почав здобувати докторський ступінь з антропології в Манчестерському університеті під керівництвом Арна-Сейлза.

На цьому перший запис добігав кінця, тож далі я перегорнув на сторінку 186, до запису під заголовком: «Зникнення Мауріціо Джуссані».

Улітку 1987 року Лоуренс Арн-Сейлз орендував фермерський будинок під назвою «Казале дель Піно»[24] за двадцять кілометрів від Перуджі. З ним туди поїхали найулюбленіші його учні (його внутрішнє коло): Овенден, Баннермен, Г’юз, Кеттерлі та Д’Аґостіно.

У цій групі почали виникати конфлікти. Арн-Сейлз почав дуже гостро реагувати на будь-які зауваги чи запитання, що вказували на недостатню відданість мовця його «великому експерименту». Всякий, хто наважувався його розпитувати, наражався на безжальний розбір усіх своїх огріхів, особистих і академічних. Тож більша частина групи зберігала дипломатичне мовчання, але Стенлі Овенден, украй нечутливий до почуттів інших, продовжував висловлювати сумніви в їхній діяльності. Талі Г’юз, заступившись за Овендена перед Арном-Сейлзом, також наразилася на добрячий виплеск його жовчі. Атмосфера в «Казале дель Піно» ставала дедалі напруженішою, і в результаті Овенден і Г’юз почали проводити дедалі більше часу окремо від інших. Вони заприязнилися з юним Мау-ріціо Джуссані, студентом, який вивчав філософію в Університеті Перуджі. Ця нова дружба, схоже, серйозно стривожила Арна-Сейлза.

12

С. 97. Оркнейські острови — архіпелаг на північний схід від Шотландії.

13

Несс Бродґара — ділянка площею два з половиною гектари на острові Мейнленд Оркнейського архіпелагу («ness» означає «коса», «півострів», «brodgar» — «ферма на мості» («на перешийку»?)). Під час археологічних розкопок, що почалися 2003 р. (тобто вже після дати, вказаної в щоденнику Піранезі), там було знайдено залишки неолітичних споруд, датованих приблизно 3300–2800 рр. до н. е., зокрема так званий «собор» площею 25 на 20 метрів зі стінами завтовшки чотири метри. Близько 2400–2200 рр. до н. е. споруду було покинуто з невідомих причин; при цьому в жертву принесли кількасот голів великої рогатої худоби. Неподалік Нессу розташоване Кільце Бродґара — коло з каменів діаметром 104 метри, зведене між 2500 і 2000 рр. до н. е. 1999 р. весь неолітичний комплекс Мейнленда було включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

14

Джорджія О’Кіф (1887–1986) — американська художниця-модерністка. У контексті роману важливо, що однією з тем її творчості була архітектура — нью-йоркські хмарочоси (серія робіт 1925–1929).

15

Р. Д. (Рональд Девід) Ленґ (1927–1989) — шотландський психіатр, якого часто називали «антипсихіатром», оскільки він заперечував чітку межу між психічним здоров’ям і психічними захворюваннями: параноя для нього була реакцією на репресивну соціальну систему, шизофренія — екзистенційним бунтом в ім’я особистої свободи. Щоб відчути світ, у якому перебувають його пацієнти, досліджував свою свідомість за допомогою ЛСД; звертався до еклектичного набору філософій і практик, зокрема йоги та буддизму. Неодноразово був звинувачений у зберіганні наркотиків, був позбавлений медичної ліцензії у зв’язку зі зловживанням алкоголем.

16

С. 97. Дж. В. (Джон Вільям) Данн (1875–1949) — англійський авіаційний інженер і мислитель ірландського походження. Його книжка «Експеримент із часом» (1927) і подальші трактати запропонували серійну концепцію часу («серіалізм»). Ми рухаємося з минулого в майбутнє лише в часі першого рівня, який переживаємо у стані неспання (t₁). Однак за рухом у цьому часі спостерігає свідомість, яка перебуває в часі наступного рівня (t₂) і сприймає минуле, теперішнє й майбутнє одномоментно. У часі t₂ ми перебуваємо, наприклад, уві сні, що й пояснює віщі сни або видіння далекого минулого. Проте свідомість, що перебуває в t₂, також має сприйматися з більш «високого» часу тощо. Ця «серія» часів у принципі нескінченна, що й робить фізичну смерть у t₁ неістотною: насправді ми безсмертні. Теорія Данна вплинула — часом вельми істотно — на таких авторів, як Хорхе Луїс Борхес, Т. С. Еліот, К. С. Льюїс, Владімір Набоков, Дж. Б. Прістлі, Дж. Р. Р. Толкін та ін.

17

Овен Барфілд (1898–1997) — англійський філософ і письменник, який разом з Толкіном і Льюїсом належав до гуртка «інклінґів». У книжці «Мова поезії: дослідження значення» (1928) Барфілд викладав теорію «міфологічного періоду» людської свідомості та культури, коли слова поєднували безліч значень, зв’язок між якими був не метафоричним, а буквальним: міф утверджував тотожність там, де на більш пізніх стадіях культури ми бачимо розрізнені явища. Підібрані особливим чином слова пробуджують естетичну уяву, а вона, своєю чергою, змінює сприйняття світу в цілому. Ідеї Барфілда, що виросли з лінгвістики XIX століття, справили серйозне враження на багатьох його сучасників, зокрема на Толкіна. Більшу частину життя Барфілд був прибічником антропософії (див. нижче).

18

С. 97. Рудольф Штайнер (1861–1925) — австрійський окультист, засновник Антропософського товариства (1912). Метою антропософії є «приведення духовного в людині до духовного в Усесвіті». Штайнер поєднував європейську філософію (передусім натурфілософію Гете) зі східною (вчення про реінкарнацію). Еволюцію він визнавав, але, так би мовити, зворотну: духовний архетип людини зійшов у матеріальну форму, і еволюція світу тварин була викликана цим поступовим утіленням, а не була його причиною.

19

С. 98. Колін Вілсон (1931–2013) — англійський письменник, «феноменологічний екзистенціаліст». У книжці «Осторонь» (1956) розглядав роль аутсайдерів у культурі й зокрема в літературі на таких прикладах, як Блейк, Достоєвський, Ван Гог, Ніцше, Кафка, Камю тощо, аж до окультиста Ґеорґія Ґурджиєва.

20

Осторонь мейнстриму, математика (Outsider mathematics) — ідеться про аутсайдерську математику — маловживаний термін, створений за аналогією з «outsider art» (див. нижче). Він означає математичні дослідження, що проводяться поза загальноприйнятою парадигмою.

21

Шрініваса Рамануджан (1887–1920) — індійський математик, який не мав спеціальної освіти, проте зробив значний внесок у теорію чисел. Формули (цілком науково коректні) він отримував, зокрема, вві сні, під час медитації та, як він запевняв, із допомогою богині Намаґірі Тхаяр (аспект богині добробуту й талану Лакшмі).

22

С. 98. Осторонь мейнстриму, мистецтво — тут ідеться про «art brut», або ж «outsider art», тобто примітивізм, а також мистецтво душевнохворих, дітей та інших «дикунів». Французький термін ввів 1946 р. французький художник Жан Дюбюффе, а англійський 1972 р. — художній критик Роджер Кардінал.

23

С. 99. «Забуте, лімінальне, трансгресивне та божественне». — Лімінальний (лімінарний) — такий, що перебуває у проміжку між чимось, наприклад, між двома станами в обрядах ініціації; термін ввів французький антрополог Арнольд ван Ґеннеп у монографії «Обряди переходу» (1909), а популяризував британець Віктор Тернер у книжці «Ліс символів» (1967). Трансгресивний — такий, що виходить за рамки можливого, фізичні, моральні та юридичні; поняття розробляли Жорж Батай, Мішель Фуко та інші постструктуралісти.

24

Казале дель Піно — назва приблизно означає «будиночок між сосон».