1979 року Арн-Сейлз опублікував свою третю, найвідомішу книжку — «Наполовину видимі двері», в якій обговорював ідеї про інші світи й розповідав, як із певними труднощами вступив до одного з них.
Уривок із «Наполовину видимих дверей» Лоуренса Арна-Сейлза
Якщо ви знайшли двері, тепер вони завжди з вами. Просто дивишся — і ось вони. Що складно, то це знайти їх уперше. Завдяки цінним відомостям, які надав мені Аддедомар, я врешті дійшов такого висновку: щоб побачити двері, необхідно очистити зір. Для цього потрібно повернутися до того місця, тієї географічної точки, де ти востаннє вірив, що світ є плинним і здатним відгукнутися тобі. Коротко кажучи, треба повернутися до останнього місця, де ти перебував, перш ніж твій розум ухопила залізна рука модерної раціональності.
У мене це був сад того будинку в Лайм-Реджісі[35], де я виріс. На жаль, до 1979 року цей будинок устиг побувати у власності кількох людей. Тодішні його господарі (нудні взірці звичної посередності) не вдоволили мого прохання й не дозволили мені кілька годин постояти у саду, проводячи давній кельтський ритуал. І байдуже. Я дізнався від товариського молочаря, коли вони поїдуть на вакації, повернувся в той час і «порушив права приватної власності».
День, коли я ввійшов до саду, був холодний, дощовий, сірий. Я стояв на моріжку під проливним дощем, оточений трояндами, які посадила моя мати (щоправда, тепер їх змусили ділити клумби з іншими, нестерпно вульгарними квітами). За дощем буяли барви: біла, абрикосова, рожева, золота, червона.
Я зосередився на спогаді про те, як дитиною перебував у цьому саду, про час, коли і світ, і мій розум востаннє були розкуті. Я стояв перед трояндами, вдягнений у блакитний вовняний комбінезончик. Тримав у руці металевого солдатика, з якого трохи злущилася фарба.
Я з подивом виявив, що це згадування надзвичайно потужне. Мій розум негайно звільнився, перед очима прояснилося. Довгий складний ритуал, який я підготував, став геть непотрібним. Я більше не бачив і не відчував дощу. Я стояв під ясним, пекучим сонцем свого раннього дитинства. Троянди були надприродно яскраві.
Повсюди довкола мене почали з’являтися двері до інших світів, але я знав, які з них мені потрібні, до яких тече все забуте. Їхні одвірки були пошарпані й потерті від руху старих ідей, що покидали цей світ.
Тепер двері виднілися зовсім чітко — у прогалині між «Антуаном Рівуаром» і «Кокетт-де-Бланш». І я ступив уперед.
Я стояв у величезній залі з кам’яною долівкою й мармуровими стінами. Мене оточували вісім масивних статуй — усі різні, але кожна зображала мінотавра. Високо здіймалися та спускалися в таку саму запаморочливу далечінь великі мармурові сходи. Мої вуха заполонив дивний гуркіт, схожий на шум моря…
Я зберігаю спокій
ТРЕТІЙ ЗАПИС ВІД ДЕВ’ЯТНАДЦЯТОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Опис теорій Лоуренса Арна-Сейлза, що міститься в моїх Щоденниках, близький до слів самого Пророка. (Це також доводить, що вони — одна й та сама людина!) Я з приємністю знову зустрів ім’я Аддедомар і дізнався, як воно пишеться правильно. Саме його називав Однодумець під час ритуалу три місяці тому! Я певен, що Однодумець дізнався про Аддедомара від Лоуренса Арна-Сейлза. («Всі його ідеї — мої», — твердив Пророк.)
Мене збиває з пантелику одне речення: «Світ постійно говорив до давньої людини». Я не розумію, навіщо тут минулий час. Світ і досі щодня говорить до мене.
Я вважаю, що краще читаю ці щоденникові записи, ніж попервах. Я зберігаю спокій, навіть стикаючись із украй малозрозумілими термінами. Слова та звороти, що пульсують таємничою енергією — такі, як «Манчестер» і «поліційний відділок», — більше не бентежать мене. Я, здається, майже несвідомо звик ставитися до цих записів як до писань оракула чи провидця, людини у стані шалу чи натхнення, яка передає знання — щоправда, в дивній формі, так, що їх непросто осмислити.
Може, я і справді перебував у зміненому стані свідомості, коли залишав їх? Це припущення здається мені переконливим, але воно залишає без відповідей кілька запитань. Яким чином я ввійшов у цей змінений стан? І чому, хоча завжди вважав себе науковцем, узагалі започаткував цю практику?
Буде Великий Потоп
ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ