— Я — теж,— відказав Вінсент. Він на хвилю завагався, а потім заговорив знову: — Мені ще не зовсім віриться.
— Ви про що? — запитав Юсеф.
— Та, про все оце,— відповів Вінсент.— Щоб зібрати гроші для зйомок «Ганді», мені потрібно було більше п'яти років, а тут приходите до мене ви, з десятьма мільйонами доларів, і питаєте, чи я зацікавлений у тому, щоб показати життя Магомета на екрані.
— Мене це не дивує,— сказав Юсеф,— І вас теж не буде дивувати, коли ви зустрінетесь з паном Аль Феєм. Він — чоловік великої інтуїції. Подивившись ваші кінофільми про великих філософів,— Мойсея, Ісуса Христа та Ганді,— що могло б бути більш природним, аніж звернутися до вас, єдиного чоловіка, котрий зможе втілити цей великий задум у життя?
Режисер кивнув.
— Будуть труднощі.
— Звичайно,— погодився Юсеф,— Де їх немає?
Вінсент спохмурнів.
— Нелегко буде запустити його в прокат. В кінопромисловості — дуже багато євреїв.
Юсеф посміхнувся.
— Про це будемо клопотатися тоді, коли дійдемо,— мовив він спокійно.— Можливо, містер Аль Фей купить одну з потужних компаній і розповсюджуватиме фільм сам.
Вінсент знову сьорбнув віскі.
— Мабуть, він не простий собі чолов'яга, отой ваш містер Аль Фей.
— Ми вважаємо, що ні,— сказав спокійно Юсеф. Він пильно вдивлявся в режисера і гадав, чи зміниться думка цього чоловіка про Бейдра, коли він дізнається, як пильно його вивчали, перш ніж вибір впав на нього. На столі Бейдра лежала течка, в якій були зібрані всі дані про те, чим Вінсент займався з самого дитинства. Жодна дрібничка приватного життя цього чоловіка не залишилась непоміченою. Дівчатка, молодиці, випивка, навіть участь у таємному товаристві Джона Берча та в деяких інших групах з нахилом до антисемітизму. Там було все. Аналіз того, чому він став persona non grata в кінопромисловості, був теж туди прилучений. В такій чутливій справі, як кіно, антисемітизм приховати важко. Відтоді, як фільм «Ганді» був знятий, минуло вже п'ять років, а на екранах західного світу він так і не з'явився. І з того часу цьому чоловікові не було зроблено жодної пропозиції. Протягом кількох останніх років він існував лише завдяки друзям та обіцянкам. А ще — пляшці віскі.
Юсеф не сказав йому, що перш ніж вибрати його, Бейдр звертався до багатьох режисерів. Та всі вони відхилили пропозицію. І не тому, що життя Пророка не було б добрим сюжетом для стрічки, а тому, як вони вважали, що призначення такого фільму сьогодні було б не філософським, а пропагандистським. Всі вони розуміли суть ідеї і боялися євреїв, бо євреї цупко тримали зашморг на шиї кінобізнесу, от вони й боялися їм протиставитися.
Він поглянув на годинника і звівся на ноги.
— Даруйте, та я маю йти. Є кілька справ, які потребують моєї пильної уваги.
Вінсент підвів на нього очі.
— Звичайно, розумію. Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.
— Я зробив це з задоволенням,— Юсеф дивився на нього згори.— Яхта буде в затоці, перед готелем. Починаючи з десяти тридцяти, в кінці пристані «Карлтон», буде ціла флотилія моторних човнів, які і перевозитимуть гостей на яхту. Ласкаво просимо вас після десяти тридцяти в будь-який час.
Підійшов з рахунком кельнер. Вінсент підвівся, Юсеф підписав рахунок. Два чоловіки потисли один одному руки. Юсеф пішов, а Вінсент замовив ще одне віскі.
Вийшовши з готелю, Юсеф помітив, що автомобіля Джордани вже немає. Він поглянув на «п'яже» на зап'ясті. Було кілька хвилин на дев'яту. Спустився сходами і повернув до готелю «Мартінез». Перед ним уже тупцялися цікаві. Кожного вечора протягом кількох наступних тижнів люди будуть збиратися тут, приїжджаючи з усіх усюд, щоб хоч оком кинути на якусь із кінозірок; тут буде шаленство. Він швидко пройшов крізь натовп, не роззираючись. До того, як повернутися на яхту та зустрітися з Бейдром, у нього ще є добра година в запасі.
У вестибюлі «Мартінез» такого натовпу, як у «Карлтоні», не було. Він попрямував до ліфта і піднявся на горішній поверх. З ліфта пішов по коридору до входу в пентхауз. Натиснув на кнопку дзвоника. Всередині м'яко прозвучав гонг. Він почекав деякий час, а потім знову натиснув на кнопку.
Крізь зачинені двері долинув хрипкий голос:
— Qui est la?
— C'est moi. Ouvrez la porte[2].
Забряжчав ланцюжок, двері широко відчинилися, на порозі стояв високий молодий блондин. Він гнівно дивився на Юсефа.
— Спізнюєшся,— сердито сказав він.— Ти ж сказав, що будеш тут ще годину тому.