Знову задзеленчав телефон. Він підняв слухавку. Голос секретарки був такий веселий, що діяв на нерви. Дивна річ: кожний успішно здійснений телефонний виклик французи вважають власною перемогою.
— Мсьє Вінсент тільки що вилетів з Лондона до Парижа,— доповіла вона. — Очікується, що десь о п'ятій він уже буде на авеню Георга V.
— Перекажіть, що мені треба зустрітися з ним за обідом. Маю дуже важливу справу.
Він поклав слухавку і майже зразу підняв її знову.
— Принесіть мені дві таблетки аспірину,— сказав він. — А потім зв'яжіть мене з мсьє Керріджем у Женеві.
Аспірин не дуже допоміг. І лінія на Женеву саме була зайнята. Юсеф поглянув на годинника. Було вже по одинадцятій. Взагалі він був непитущий, та цього разу міг зробити виняток.
Він підвівся і вийшов з кабінету.
— Я незабаром повернуся,— сказав він секретарці.
Маргарита була здивована.
— З вами все гаразд? — спитала вона занепокоєно.
— Я почуваю себе чудово,— кинув він, вийшов до коридору і зайшов до залізної клітки, яка повільно опустила його на перший поверх. Він вийшов з дверей будинку, де містилася його контора, і завернув ліворуч до «У Фуке».
Він підійшов до бару. Бармен з'явився негайно.
— Bonjour Monsieur Ziad[38], чим вас пригостити?
— Що у вас є, щоб угамувати розладнаний шлунок?
Бармен позирнув на нього.
— «Алька-Сельтцер». Як на мене, то це дуже дійовий засіб.
— Ні,— різко кинув Юсеф. — Щось міцніше.
— «Ферне-Бранка», мсьє,— поквапливо сказав бармен. — Це старі ліки, але й досі найкращі.
— Давайте їх. Зробіть подвійну порцію.
— Подвійну, мсьє? — з подивом зиркнув на нього бармен.
— Так. І дайте її хутчіше. — Юсеф був роздратований. — Чому повсюди виникають труднощі?
— Oui, Monsieur[39],— бармен повернувся і дістав пляшку. За мить перед Юсефом у старомодному келиху стояла темно-брунатна рідина. — Je pense que c'est trop, Monsieur,— сказав він. — Va doucement[40].
Юсеф глянув на нього з презирством. Французи завжди наполягають на тому, щоб ти робив усе по-їхньому. Він узяв келих і вихилив напій. На мить він стояв паралізований: страшного смаку рідина пропалювала собі дорогу по його горлу. Потім, затуливши рота долонею, він крутнувся і побіг угору східцями до туалету.
Майкл Вінсент був у доброму гуморі. Відчинивши Юсефу двері він усміхнувся і простягнув руку.
— У мене хороша новина,— сказав він тепло. — Я завершив першу версію сценарію.
Юсеф поглянув на нього, не виказуючи особливої радості.
— Виникли проблеми, які треба обговорити, мій друже.
Вінсент умить насторожився. Він знав, що на мові кінобізнесу «проблеми» значило приречення. Та він також знав, що відверто реагувати не пристало.
— Немає проблем, яких не можна було б вирішити.
Юсеф глянув на американця. Уперше від початку їхнього знайомства здавалося, чоловік був зовсім тверезий. Чому власне цього разу? Він волів мати справу з Вінсентом, коли той був напідпитку.
— Я взяв на себе сміливість замовити внизу стіл на обід,— сказав він.
Вінсент усміхнувся.
— Чудово. Я дуже хочу їсти. Сьогодні я не снідав.
— Що б ви бажали випити? — спитав Юсеф, коли вони сіли за столом.
Вінсент похитав головою.
— На тщесерце ніколи не п'ю.
Юсеф повернувся до шеф-кельнера.
— Тоді ми подивимося меню.
— У нас чудовий варений лосось, мсьє Зіяд,— запропонував шеф.
Юсеф був неперебірливий у харчах.
— Звучить симпатично. — Він позирнув на американця. — Що ви на це скажете?
— Мені теж.
Юсеф чортихнувся про себе. Настрій у Вінсента був надто умиротворений. Він сподівався, що той таки щось вип'є.
— Пляшку «Мутраше»,— сказав він шефові. Можливо, добре біле вино допоможе.
Шеф уклонився і вийшов. Якийсь час обидва мовчали. Вінсент заговорив перший:
— Ви щось говорили про те, що виникли проблеми?
— Так,— поважно відповів Юсеф. Він подивився на Вінсента і вирішив сказати відверто, хоч відвертість була невластива для його вдачі: — Я щойно отримав розпорядження відмінити постановку.
Обличчя Вінсента лишилося безвиразним. Потім з його уст зірвалося легеньке зітхання.
— Я так і думав, що може трапитися щось подібне. Все йшло так гладко, що слід було чекати найгіршого.
— Ви не здивовані?
Режисер похитав головою.
— Ні. Бо кілька тижнів тому у «Голлівудському віснику» я прочитав, що якась компанія, з Марокко, наступної весни приступає до зйомок фільму про життя Пророка.