Командир повільно звелася на ноги. Лейла помітила, що на її погонах були зірочки полковника. Хвилину вона мовчки дивилася на них, а потім на диво гучним голосом вигукнула: «Ібдах аль-аду!»
— Смерть ворогам! — крикнули вони у відповідь.
Вона кивнула, на устах її ковзнула схвальна усмішка.
— Вільно,— скомандувала вона вже нормальнішим голосом.
Жорстка матерія зашаруділа, жінки прибирали розслабленішої пози. Командир обійшла круг столу і зупинилася перед ними.
— Від імені Братства палестинських борців за волю благословляю вас на нашу святу борню. Борню за звільнення нашого народу від ярма Ізраїлю та від поневолення імперіалізмом. Я знаю, що, прийшовши сюди, кожна із вас принесла неабиякі жертви: відчуження близьких, можливо, несхвалення ваших сусідів; та я можу обіцяти вам лише одне, що в кінці нашого шляху вас чекає воля, якої ніхто і ніколи не знав. Вас призовуть ще на більші жертви. Для герцю за волю, якої ми прагнемо, потребується ваша честь, ваше тіло і, можливо, навіть життя. Бо ми переможемо. Тут вас навчать багато дечому: користуватися такою зброєю, як пістолети, автомати, ножі; як виготовляти бомби, великі й малі. Як забити ворога голими руками; прийомам рукопашного бою. Всьому тому, що допоможе вам разом з нашими чоловіками скинути сіоністських загарбників у море і повернути нашу землю справжнім її господарям — нашому народові. Кожна з вас уже прийняла священну клятву вірності нашій справі. І з цієї миті ваші справжні імена будуть забуті і ніколи не будуть названі в цьому таборі. Ви будете озиватися тільки на призначені вам імена і, таким чином, якщо вам доведеться попасти в полон, ви ніколи не видасте імен ваших товаришів. З цієї миті ви віддані єдино вашій справі та вашим братам по зброї.
Командир хвилину помовчала. Жінки теж зосереджено мовчали.
— Наступні три місяці будуть найтяжчими у вашому житті. Та потім ви будете в змозі гідно зайняти місце поруч з Фатмах Бернауі, Міріам Шакхашір, Аїдою Ісса та Лейлою Халед, як і з багатьма іншими героями вашої статі, що довели свою рівність зі своїми братами по зброї.
Вона обійшла стіл і знову стала між двома бійцями.
— Хай вам щастить.
— Струнко! — гаркнув сержант.
— Ан-наср,— виструнчившись, вигукнули вони.
— Ібдах аль-аду! — гукнула командир.
— Ібдах аль-аду! — гукнули вони у відповідь.
Командир узяла під козирок.
— Розійдись!
Шеренга розпалася, і вони пішли за сержантом назад у темряву ночі.
— Розійтись по казармах, дівчата,— сухо кинув сержант. — Завтра ваш день розпочинається о п'ятій ранку.
Вони рушили до свого бараку, а він повернувся і пішов до чоловічої частини табору. Лейла порівнялася з молодою жінкою, що займала сусіднє ліжко.
— А наша командир — просто диво, хіба ні? — спитала Лейла. — Вперше моє життя стало цілеспрямованим.
Жінка глянула на неї так, ніби та впала з іншої планети.
— Я рада, що ти так це все сприймаєш,— мовила вона прісним голосом. — Єдина причина мого приходу сюди — це бути поруч з моїм хлопцем. Та в мене ще не було можливості хоч якось зблизитися з ним і я сатанію до такої міри, що не здивуюся, якщо цієї ночі виявиться, що я втраплю до твого ліжка і буду смоктати твій стулень.
Бейдр спав на висоті тридцять п'ять тисяч футів над Атлантичним океаном під зоряним небом, а його літак долав час, прямуючи до Нью-Йорка. Раптово він прокинувся, сів у ліжку, його очі були мокрі від сліз.
Він змахнув їх і потягся за сигаретою. То, мабуть, від страшного сну. Та в серце заповзало передчуття якоїсь біди, дивне почуття, що тягарем лягало на душу.
Поруч з ним заворушилася дівчина.
— Q'est-ce que c'est, cheri?[22] — спитала вона сонним голосом.
— Bien,— відповів він. — Dors[23].
Вона лежала мовчки і через деякий час одноманітне гудіння двигунів заколисало його. Він загасив сигарету і поринув у сон.
Інше місце Червень 1973 року
Чорний «кадилак» з дипломатичними номерами підкотив до фасаду адміністративного будинку, з нього вийшли троє: два були в цивільному, а третій — у формі полковника американської армії. Вони стали підійматися сходами, що вели до дверей будинку. Два ізраїльські солдати, що стояли на варті біля входу, відсалютували зброєю. Полковник віддав честь, і всі троє зайшли до будинку.
Старший сержант, що сидів за столом приймальні, підвівся і віддав честь. Полковник теж узяв під козирок. Сержант усміхнувся.