— Ви добре говорите по-французькому.
— А як же інакше,— сказав він. — Мої батьки послали мене сюди до школи, коли мені минуло вісім років. Я повернувся, коли вбили мого батька,— мені тоді було шістнадцять, та я не зміг там прижитися. Я повернувся до Парижа зразу, як тільки зібрав трохи грошей.
Вона знала, скільки коштує навчання у французькій школі, сума кругленька. Його сім'я, мабуть, грошики мала.
— А чим займався твій батько?
Його голос прозвучав спокійно.
— Він був звідник. Та він знімав вершки скрізь. Але ж він був чорний, і білим це було не до вподоби, тож вони і підрізали його в глухому провулку, а звинуватили перехожого негритоса. Потім вони самі того негритоса повісили, і все було о'кей.
— Вибач.
Він знизав плечима.
— Мій батько говорив, що одного дня з ним так і вчинять. Він не скаржився. Життя в нього було привільне.
Музика ревонула фіналом, а коли програвач завів повільний танець, з майданчика натовп схлинув.
— Приємно було з вами поговорити,— сказала вона, рушаючи до столу.
Він спинив її, узявши за лікоть.
— Не треба вам туди повертатися.
Вона мовчала.
— Здається мені, ви жінка рішуча, а там сидять одні лопухи,— сказав він.
— Що ви задумали? — спитала вона.
— Діяти. Це те, що я успадкував від мого батька. Я рішучий чоловік. Чому б нам не зустрітися надворі?
Вона знову промовчала.
— Я бачив, як ви розглядалися навколо,— сказав він. — Ця компанія вам ні до чого. Він усміхнувся. — Чи доводилося вам коли-небудь спробувати з чорношкірим?
— Ні,— відповіла вона. Вона таки ніколи не пробувала.
— Хоч вони й вихваляють себе, та я кращий за всіх,— сказав він.
Вона поглянула в бік столу. Жак все ще був заглиблений у розмову з англійкою. Він, мабуть, і не помітив, що вона вийшла з-за столу. Вона повернулася до Жерара.
— Гаразд,— сказала вона. — Але у нас не більше години. Потім я піду.
— Години вистачить,— засміявся він. — За годину я промчу тебе до місяця і назад.
Розділ другий
Коли вона вийшла, він стояв на набережній навпроти дискотеки і спостерігав, як останній із вуличних художників спаковує на ніч свій реманент. Почувши цокання її високих каблучків, обернувся.
— Були перепони? — спитав він.
— Ні,— відповіла вона. — Я сказала їм, що йду до туалету.
Він усміхнувся.
— То що, підемо пішки? Моє помешкання — он там, на цій вулиці за «Ле Горілль».
— Інакше ми туди не доберемося,— сказала вона, підстроюючись під його ходу.
Незважаючи на пізню годину то тут, то там ще вешталися купки людей. Вони розважалися як могли: розглядали один одного, а також чудові яхти, припнуті обіч вулиці. Для багатьох це була єдина розвага, бо всі їхні гроші йшли на плату за житло і харчування, а ця плата під час курортного сезону була чимала. Французи немилосердно визискували туристів будь-якої національності, не роблячи винятків для своїх співвітчизників.
Минувши «Ле Горілль», з його запахами смаженої яєчні та картоплі фрі, вони стали підійматися по вузькому пішоходу. Пройшовши з півкварталу, вони зупинилися перед дверима старого будинку з антикварною крамничкою на першому поверсі. Він відчинив їх важким старомодним залізним ключем і, зайшовши всередину, клацнув вимикачем. У холі засвітилося світло.
— Нам на другий поверх.
Вона кивнула і пішла за ним старими дерев'яними сходами. Східці другого прольоту упиралися прямо в двері його житла. На цих дверях замок був сучасніший. Він відімкнув його, відчинив двері і впустив її всередину.
Вона пройшла до кімнати. Тут було темно. Двері за нею зачинилися, і в той же час вона почула, як клацнув вимикач освітлення. Кімната наповнилася м'яким червоним світлом двох ламп, по одній з кожного боку ліжка біля протилежної стіни. Вона з цікавістю розглядала кімнату.
Меблі були дешеві і поношені, такого типу, який французи надають літньому курортникові. В кутку кімнати була раковина, а під нею, на шарнірі,— біде. Туалет був за вузькими дверима, схожими на комірчину. Не було тут ні ванни, ні душа, ні кухні, і лише на письмовому столі, поруч з armoire[30], стояла електрична плитка.
Він перехопив її погляд.
— Це небагато,— сказав він. — Та це — дім.
— Я бачила й ще бідніші,— засміялася вона. — Тобі повезло, що вбиральня не в коридорі.
Він підійшов до письмового столу і висунув шухляду. Звідти взяв косячок і запалив його. Коли він передав їй самокрутку, її ніздрі залоскотав солодко-уїдливий запах марихуани.