— А мені сподобалася мулухія[42] в Єгипті, — мовила Нахед. — І ця страва також розкривається, якщо додати трохи смаженої часникової пасти.
— Мулухія! — вигукнув він. — Європейці, які відвідують Єгипет, вважають цю страву огидною, або від неї хворіють.
— Я смакую нею усюди в Єгипті, — сказала Нахед. — Я куштувала в Каїрі, на Синаї та в Асуані. Найсмачніша мулухія була в Асуані. І зі мною нічого не сталося.
Потім розмова зайшла про Долину царів, потім перейшла до храму Нефертіті, старожитностей Едфу, церкви Мар Гіргіс в районі Старого Каїра, а потім до мечеті Ібн Тулуна. Мідхат був приголомшений і хвилювався, щоб сестри не поставили йому запитання, на яке він не зможе відповісти й виявиться таким же неосвіченим щодо старожитностей своєї країни, як і більшість єгиптян, навіть культурних. Він намагався сказати: «Ми, єгиптяни, не витрачаємо багато часу на огляд наших старожитностей, адже їх багато. Єгипет — це величезний музей від північного до південного краю, ми звикли до цього, і не звертаємо увагу на всі ці скарби».
Та все ж він стримався й промовчав. Мідхат нічого не знав про історію, окрім того, що вивчив у початковій школі: про Менеса, який об’єднав два регіони, Верхній і Нижній Єгипет, і Хуфу, який побудував Велику піраміду. Щодо Хефрена й Менкаура, то він не міг пригадати, хто з них побудував середню піраміду, а хто — малу. І церква в Старому Каїрі... Він знав, що це там, але ніколи не відвідував. Ні, він ніколи не був у мечеті Ібн Тул-ун, хоча й проходив повз неї. Чоловік був стривожений власним невіглаством. Так, він жив у Каїрі й закохався в його реліквії, але його мандрівки були обмежені кількома частинами міста. І він ніколи не відвідував Верхній Єгипет, Александрію чи Синай. Мідхат зрадів, коли принесли їжу й розмова остаточно відійшла від єгипетської спадщини. Їжу несли офіціант і два помічники, і це мало вигляд грандіозної процесії. Веселощі та радість охопили компанію. Все розпочалося з чудової миски супу з кістками. Хай Бог благословить вас, австрійський народе! Він зробив паузу, коли помітив, що Сальма крадькома поглядає на нього. Мідхат ненавидів, коли люди дивилися на нього крадькома. Він сподівався сісти навпроти Нахед, щоб насолоджуватися її красою, але тепер подякував зіркам, що цього не сталося. Він не хотів, щоб хтось примітив, недоліки його зовнішності та щоб, не дай Бог, не розпізнали за його рисами, спустошення та наляканість усередині. Під час великої битви його сили були напоготові. Але тепер, коли війна закінчилась, Мідхат відчував себе виснаженим, втомленим і безсилим.
Нахед повернулася до розмови про Єгипет:
— Ми провели дві ночі на Синаї біля монастиря Святої Катерини. Дві найпрекрасніші ночі мого життя. Ми лягали на землю — кожен у свій спальний мішок — і не заплющували очі, поки вони не наповнювалися небом з усіма його зірками. І ми б...
Він перебив її:
— Ви сказали — ми. Ви були з групою?
— Нас було лише двоє: я і Сальма. І на Синаї я вперше зрозуміла, що ми, міські люди, не просто втратили можливість бачити місяць і зірки, ми також утратили здатність слухати тишу.
— Це звучить, як поезія, — жваво відреагував Мідхат, оскільки все це було частиною гри. Він відчув величезне бажання направити розмову на музику. — Я знаю, що в музиці хвилини тиші так само важливі, як і мелодія, — сказав він.
— Це правда, — погодилася Нахед. — Мовчанка містить слова, які ми зазвичай не чуємо.
Він на мить замислився, а потім додав:
— Я зрозумів це, коли закохався в класичну музику.
Сальма змінила тему:
— Як вам Відень, коли побачили його вдруге?
— Я бачив його поверхнево ще вперше, — відповів Мідхат. — Але тепер, коли повернувся, бажав цілувати його стіни та обіймати його людей.
Сальма засміялася, її обличчя сяяло, коли вона говорила:
— Цілувати стіни — будь ласка. Але цілувати людей... це небезпечно.
Усі троє засміялися. Здавалося, Карл трохи замкнувся в собі, задоволений тим, що вже почув. Він відійшов від розмови й мав такий вигляд, ніби маскувався за своїми пухнастими білими вусами та ніжною усмішкою.
Нахед запитала Мідхата, які композитори йому подобаються.
— Мені подобаються всі, хто жив у Відні, починаючи з Гайдна, за винятком Малера та Шенберґа.
— А чому ви виключаєте Малера? — запитала Сальма. — Я не думаю, що це справедливо.
— Я не можу сказати, що він мені не подобається, — відповів чоловік, замовкаючи на деякий час поміркувати. — Схоже, я просто не віддаю йому належного. Я намагався зрозуміти його настільки, наскільки він заслуговує, але, на жаль, поки що не зміг. І я дуже намагаюся дослухатись до Ваґнера, але мені це не вдається...
42
Мулухія — страва із зелених листових овочів, представлена в Північній Африці та на Близькому Сході. Мулухію широко споживають у Єгипті, і деякі вважають її єгипетською національною стравою. Вона також представлена в кухнях Лівану, Палестини, Сирії, Йорданії та Тунісу. Ця зелень була основною єгипетською їжею з часів фараонів, і саме звідси вона й набула такого визнання та популярності.