— Радуйтеся, мої сестри. Зейнаб та її дочка були одними з тих, хто, дякуючи Аллаху, стане мешканцями раю аж до Судного дня, коли затрубить ріг і кожен буде стояти й складати свій звіт перед Милосердним, і рівновага буде встановлена. Того дня втече чоловік від матері й батька свого, від жінки своєї та від дітей своїх. А невіруючий скаже: «Горе мені! Якби я був прахом!» І я кажу вам, мої дорогі, щодня моліться, читайте сім циклів молитви з доброї волі, слідуючи магрибській молитві. Могили — це добрі супутники, і вони освітлять темряву, — бо темрява могили страшна, — і знімуть самотність із душі покійного. Нехай Аллах простить нас, Зейнаб і її дочку, і врятує нас від катувань могили. Аллах милосердний! Амінь.
Шейх мав поважний вигляд, коли виголошував свою проповідь. Він стояв, притулившись до старої пальми, і час від часу стукав об землю ціпком, підкреслюючи сказане, і його постать справляла сильне враження на хлопця. Так само він проголошував під час своєї п’ятничної проповіді, потрясаючи дерев’яним мечем на амвоні, благаючи Аллаха, щоб він приніс перемогу «Принцу віруючих» проти «ворогів мусульман». Мідхат підійшов до нього й нахилився поцілувати йому руку, спонукаючи шейха відповісти: «Боже благослови».
— Чи означає це, шейху, — запитав Мідхат, — що бабуся та мама можуть нас бачити?
— Звичайно, — відповів шейх. — Вони можуть нас бачити й чути, і вони піклуються про нас. Тепер ти зрозумів?
Повернувшись зі цвинтаря, Мідхат розбудив свого дядька Шабану від дражливого сну.
— Абу Шабано, — коли Шабана розплющив очі, Мідхат виказав йому свою думку: — Уся ця річ зі смертю — занадто складна. Я вже нічого не розумію.
Уздовж сільського путівця вишикувався натовп, щоб попрощатися з Мідхатом. Єдиними чоловіками там були його дядько Саїд, Шабана та Салама. Решта — жінки, включно з Ханією і Нісою, та великий гурт хлопців. Надмірні обійми й поцілунки дратували Мідхата. Йому не шкода було покидати родину та рідне село. Він був схвильований і не міг дочекатися, щоб дістатися до бандара. Ніса міцно обійняла його, ридаючи, і її не заспокоювали слова Ханії, що він швидко повернеться: «Дай йому всього два-три тижні, моя люба, і він повернеться». Не заспокоїлась навіть тоді, коли, Маріка запхала купюру їй у долоню. Ісмаїл нерішуче підійшов обійняти Мідхата й намагався боротися з ним у звичайній дружній формі та відпустив лише тоді, коли мати вдарила його по плечах і почала репетувати.
— Зараз не час, Ісмаїле! Відпусти свого брата!
Мідхат звільнився від Ісмаїла, та почав озиратися.
— Де Фарід?
Фарід утратив терпіння чекати своєї черги й намагався прорватися крізь натовп, що оточив його хазяїна, але даремно. Він підстрибував, голосно гавкаючи, щоб розчистити собі шлях. Нарешті Фарід пробився до хазяїна, той обхопив рукою шию пса та потріпав по голові й собака віддався ще більшій ніжності. А коли хлопчик поцілував його, пес остаточно заспокоївся, звісивши задоволено язик. Але радість швидко минула, коли він побачив, як дитина залізла в машину, поряд з бандаркою та іноземкою, і дверцята зачинилися. Потім він збожеволів і з гучним гавкотом побіг за автомобілем, який їхав до Абу Кабіра. А коли пес утратив надію наздогнати, гавкіт перетворився на низьке виття й скиглення.
Загублена вівця
Салем зняв феску[23], і на його обличчі з’явилася задоволена усмішка. Після першої години ночі в європейському районі спокійно. У цій частині міста розташована пошта, а поруч — площа, вільна від пішоходів. Замріяно сяють вуличні ліхтарі, а прохолодний вітерець дражнить листя на деревах. Вечір в помешканні Ахмеда Сафвата був чудовий. Більш ніж чудовий. Травинка м’яка й слухняна для пальців, така пружна, що не розсипається, якщо її взяти в долоню, і сочиться олією. А коли її підігріти, то різкий аромат розливається по кімнаті. Зібралася найгеніальніша група людей, і спів чудовий, а Салех аль-Мекаті — прекрасний. Він виконав кілька пісень шейха Закарії Ахмеда. Сподівання того, що чоловік побачить удома, робило ранкову подорож назад ще приємнішою. Деякі кав’ярні на вулиці Талатіні все ще яскраво освітлені й гравці в нарди кидають кості. Маріка, мабуть, повернулася з села й чекає на нього. Він отримає від неї те, що хотів, оскільки це була ніч перед благословенною п’ятницею. Яким сумним було порожнє ліжко без неї!
23
Феска — головний убір в Османській імперії, країнах Північної Африки тощо; вовняний найчастіше червоний (подеколи бордовий, коричневий, чорний тощо) ковпак із чорною (темною) шовковою китицею, перевитою сріблом або золотом.