Під час перерви на шкільному подвір’ї Мідхат зіткнувся зі своїм другом паном Шафіком, викладачем арабської мови та ісламознавства. Розповів йому про що дізнався з книжок і почав розпитувати. Але відповіді вчителя не вгамували його цікавості.
— Це християнська релігія, — сказав він. — І проблеми, які повинні спантеличувати християн, чому це цікавить тебе? Ми, мусульмани, віримо в те, що було написано у Священному Корані: «Але вони не вбили його і не розіп’яли, вони прийняли іншого за Ісуса». Христос піднявся на небеса, не зазнавши жодної шкоди. Хіба це не так?
Мідхат прогулювався поряд із вчителем, який ішов вперед, схрестивши руки за спиною. Учитель повторив своє запитання.
— Так це чи ні, Мідхате?
— Так, — відповів Мідхат.
— То в чому проблема? — запитав вчитель. І на цьому дискусія закінчилася. Учитель мав рацію, але залишилися питання, на які він не мав відповіді. Мідхат докладав чимало зусиль і міркував над цим питанням всю дорогу зі школи додому. Дійшовши до площі Аббаса, йому здалося, що знайшлася розумна відповідь. Як Біблія могла приписати Христу такі слова: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» І як можна було описати Христа як «сина людського» — цей опис, сподобався і заспокоював його, — коли, з іншого боку, про нього говорили, що він син Божий? Хлопчик був шокований, коли прочитав, що Божий дух спустився, як голуб, і про голос із неба, який сказав: «Це Син Мій улюблений, якого Я люблю».
Мідхат зупинився на площі Аббаса біля магазину Салема. Він міг би запитати дядька, оскільки той навчався в аль-Азгарі і повинен був розглядати ці питання та знати відповіді на них.
— Священний Коран вчить нас, що Бог завжди рятує пророків у часи лиха. Чи не так? — запитав він його.
— Так, — відповів Салем, тягнучи мундштук для кальяну. — Але про що саме ти говориш?
— Я маю на увазі, що Бог урятував пророка Авраама від вогню: «Ми сказали: Вогонь, Будь холодним і безпечним для Авраама»! І з пророком Мойсеєм Бог розділив море, щоб той зміг перетнути його разом зі своїм народом, і Він потопив фараона та його військо, чи не так? — Мідхат продовжив.
Обличчя Салема розслабилося, коли Мідхат цитував Коран.
— Бог благословить тебе, — сказав він, і це був єдиний раз, коли чоловік висловив своє захоплення одним із досягнень малого.
Мідхат підбадьорився і продовжив.
— Отже, як Ісус, згідно з Біблією, відчував, що Бог покинув його?
Тоді обличчя чоловіка помутніло, і він повернув мундштук кальяну на місце:
— Звідки ти знаєш, що написано в Біблії? — різко спитав він.
Мідхат почав затинатися, а губи його затремтіли. Салем одразу відчув, що дитина отримала якісь хибні знання, що похитнули його віру.
— Забирайся звідси! — закричав він. — Геть з очей моїх, поки я не всипав тобі.
Насправді Салем намагався виграти час, щоб поміркувати та зрозуміти, що сталося, і придумати відповідне покарання для сучого сина. Наразі чоловік відчував себе жертвою темних думок, і його переслідувало відчуття неминучої небезпеки. Хлопчик із самого початку вступив до школи «Братів-мусульман», і це його провина, оскільки вибрав її через близькість до магазина. Він вибрав це — він затятий вафдист[30], який прославляв Саада-пашу, любив ан-Наххас-пашу і ненавидів Хасана аль-Банну. Яке лихо! Це була величезна помилка. Він знав, що школа виховує учнів із першого дня, і кожен їхній день починався з принципів «Братів-мусульман», змушуючи їх повторювати свої добре відомі гасла під час ранкових лінійок: «Бог — наша мета, Пророк — наш лідер, Коран — наша конституція, Джихад — наш шлях і смерть заради Аллаха — наша найвища мета». З першого року свого існування школа була кузнею послідовників Верховного Вождя, якому вони підкорялися сліпо та віддано. Але водночас там створювалася держава всередині держави, щоб завдати шкоди зсередини.
Це був один аспект сторони проблеми. Але хлопчика також приваблювали християнські ідеї. Де він їх узяв, як не від Маріки, її батьків чи інших християн? Це була ще одна помилка, не менш небезпечна, ніж катастрофа догми «Братів-мусульман». Салему стало боляче, бо саме він переконав Петроса і Доріс переїхати з Абу Кабіра до Ісмаїлії й допоміг їм оселитися в місті, аби Маріка могла жити з родиною. Це було його покарання за те, що зробив це з любові до дружини, тож тепер християнські принципи проникнуть у дитину з дому? Чи є нагорода за добро, крім добра? Як він міг зіткнутися з цими негараздами?