— Що ви думаєте з цього приводу — вона з’явилася вчора ввечері в призначений час. Вона приїхала зі своєю служницею, ти можеш повірити?
Баюмі першим вийшов із шоку:
— Ми закінчили. Ні пахлави, ні басбуси[32] більше не буде.
Усі засміялися, окрім Мідхата, серце якого спалахнуло від ревнощів, і сльози готові були покотитися з очей. Амаль нагадала йому про Ібтісам і про те, як він щоранку чекав на неї на площі Аббаса, не наважуючись підійти. Вона також нагадала йому про продавчиню парфумів у п’ятницю, до якої він наближався лише уві сні. Він пробачив собі тоді через молодий вік. Тепер у нього не було виправдання. Хашем був на два роки старший за нього, але цієї різниці було недостатньо, щоб виправдати його власну слабкість і невдачу. Коли він матиме необхідну мужність? Коли він зможе досягти успіху з кимось із представниць протилежної статі? Коли і як відбудеться його перше знайомство? Як йому змагатися з Хашемом? Він не був футболістом і не міг піднятися на брусах. Як він міг змагатися з м’язами?
Наступного дня з’явився Баюмі.
— Що ти думаєш? — запитав він Мідхата.
— Про що?
— Про цю історію кохання? Отже, Амаль була викрадена з наших рук. Що ми будемо робити?
— Тільки Аллах може тобі допомогти. Хлопець з м’язами її дістав.
— Отже, нам нічого іншого не судилося?
— Зачекай, поки поїдемо в Каїр. Ми зустрінемося там із дівчатами в університеті, і життя стане солодким.
— Дивися, — сказав Баюмі після хвилини мовчанки. — У цьому місті до нас немає кохання. Ми можемо вловити лише кілька вихоплених моментів.
— Що ти маєш на увазі?
— Я маю на увазі... клянися Аллахом, що нікому не скажеш.
— Скажи мені, не турбуйся.
— Дивися, два тижні тому мене запросили на весілля в передмісті Заказіка. А під кінець вечора будинок був набитий гостями, яким потрібно було там переночувати. Господарі — бідні фермери, але дуже щедрі. Вони поклали мене на дивані. Кімната була повна дітей, і для них постелили на підлозі. Єдиними дорослими людьми, які спали там, були я та молода дівчина, заміжня лише півроку, яка також спала на підлозі.
Було смертельно жарко, і я не міг заснути. Звісив ногу з ліжка в темряві — потягнувся. Моя нога торкнулася стегна дівчини, але клянуся Богу Всемогутньому, я нічого не мав на увазі. Потім я побачив, як вона схопила мою ногу й потягнула на себе. Умить я зрозумів, що валюся з дивана на неї, і, послухай це, я ніби їхав на норовливій кобилиці, коли вона підштовхнула мене, а потім знову потягнула вниз, штовхнула й потягнула. Що я можу сказати? Я ледь не з’їхав з глузду. Цього достатньо, щоб я втратив розум. Але, клянусь всемогутнім Аллахом, я не хотів цього робити. Це швидкоплинні моменти, які ми можемо отримати, і нічого більше. Ніяких «привіт» чи «як справи». Просто кинувся, відразу, а потім галопом — ні любові, ні чогось. Та відтоді я не можу заснути.
— Чому ти такий засмучений? Хто ще знайде дівчину, з якою можна кохатися?
— Ти не розумієш. Сім’я дівчини — мої родичі. Вони довіряють мені. Ти уявляєш — жінки там цілують мені руки, бо думають, що я благословенний, людина, яка отримує освіту. Ось чому мене без роздумів помістили в одну кімнату з дівчиною. І що мені тепер робити? Але інше, що мене хвилює, це те, що наступного ранку дівчина поводилася так, ніби вона мене навіть не знала.
— Що ти ще хочеш? Ти хочеш любові, романтики та дружби? Дівчина заміжня. Ти хотів, щоб вона соромилася чи що?
— Ні. Я розумію її ситуацію, і в нас не було шансів зустрітися знову. Але я хотів... Я маю на увазі, що ми сиділи й снідали наступного дня. Вона розмовляла з усіма, крім мене. Ані жодного слова, ані погляду, ніби мене не було. Вона мала принаймні попрощатися, коли я йшов. Або я просто...
— Так, ти просто...
Він усміхнувся від побаченого на сільській дорозі. Гуси змахували крилами, а збуджені собаки гавкали та гналися за велосипедом. Виросло нове покоління людей, яких він не знав. Перше запитання, яке спало на думку, але він не наважувався спитати: «Де Фарід?» Він знав відповідь, але боявся її почути. Два буйволи купалися в каналі з дитиною на кожному. Один із хлопчиків був повністю голий, це навівало спогади про дитинство, раніше він любив купатися з буйволами. Здалеку Мідхат помітив чоловіка, який стояв під старим явором, що розкинувся над водяним колесом. Високий, худий, одягнений у подертий піджак, він був схожий на тінь людини. Чоловік підійшов, і він побачив, що це його дядько Шабана. Шабана не повірив своїм очам, але врешті впізнав свого племінника.
32
Басбуса — відомий арабський смаколик, дуже смачний ніжний розсипчастий пиріг, просочений сиропом.