— Яка втрата, що Хашем не поїде з нами в Каїр. Яка трагедія!
Вони відірвали руки від їжі, коли Емад раптом сказав, що не приєднається до них у Каїрі. Його друзі здивувались.
— Чому, Емаде? — вони заплакали.
— Я провалив іспит, — відповів він, — і дев’яносто відсотків, що я не вступлю.
— І що? — здивувався Баюмі. — Ти ж можеш вступати через рік.
— Я втомився, — безнадійно відповів Емад. Він був найстаршим з-поміж них і найстараннішим у навчанні, хоча це не заважало йому неодноразово спотикатися в навчальному процесі. Ніхто не знав, чому він обрав украй важкий шлях вивчення наук, якщо фізика й математика настільки виснажували його.
Ось тепер, зі змішаними почуттями Медхат сидів у поїзді на шляху до Ісмаїлії. Хлопець був щасливий, бо побачить Маріку та Сальву, але чи дядько Салем зрадіє йому, якщо хлопця так довго не було? Мідхат не бачив його майже два з половиною роки. У своїх листах Маріка закликала його повернутися в Ісмаїлію на літні канікули, але він наполягав на тому, щоб залишитися в Абу Кабірі, вважаючи за краще терпіти нудьгу та літню спеку (без парків, пляжів чи будь-яких інших переваг, доступних у цивілізованому місті), ніж бути поблизу Салема. Чи настав час примирення?
Несподівано на платформі з’явився Баюмі, задихаючись.
— Хіба я не казав тобі не приходити? — спитав Мідхат.
Баюмі засміявся.
— Твій друг прийшов провести тебе. І що? Так, ми зустрінемося в Каїрі, але одному Аллаху відомо, як я наляканий.
— Чому ти боїшся Каїра?
— Я не боюся Каїра. Я розповідав тобі про історію в Заказіку.
— Боже мій! Невже ти ніколи не забудеш про це? Ти думаєш, що ти перший чи останній хлопець, який накинувся на дівчину? Забудь про це нарешті!
— Чоловіче, ти не розумієш. Мені дуже боляче, що наступного дня дівчині було на мене наплювати.
— І що?
— Ти досі не розумієш. Уночі вона наче дала мені склянку солодкого динного соку. Потім наступного дня вона йде й робить вигляд, що навіть не знає мене?
— Я думаю, тобі потрібно це забути. Каїр змусить забути все.
— Що я можу тобі сказати, Мідхате? Я був настільки розгублений, що не міг заснути. Я боюся.
Потяг почав рушати.
Була книжка, яку він купив у хаджа Салеха, під назвою «Мукаддима» Ібн Халдуна[34], і саме ця книга вирішила його долю в університеті. Він хотів вступити на історичний факультет, поки не зрозумів із перших сторінок книги, — а це було все, що він прочитав, — що знання історії покладаються на щось інше: на вивчення питання урбанізму. Він запитав у пана Абдельразіка, викладача філософії, що таке урбанізм, і отримав відповідь, що це частина соціології. Це спонукало Мідхата вступити на кафедру соціології на факультет мистецтв. Що стосується Баюмі, то він неохоче вступив на філософський факультет того ж закладу. Він приїхав з Абу Кабіра з мрією вивчати французьку літературу. Після вступу до університету в Каїрі, він зрозумів, що не зможе вчитися на факультеті французької мови, оскільки не закінчив французьку середню школу або ліцей. Баюмі запитав, на які факультети він міг би вступити, щоб вивчати французьку мову, навіть як факультативний предмет. Отримавши пораду вступати на факультет філософії, хлопець так і зробив із любові до французької мови. Двоє друзів зустрічалися майже щодня, або на загальних лекціях для студентів першого курсу на факультетах суспільних наук — соціології, філософії та психології — або в їдальні університету, або ж увечері. Раз на тиждень ввечері друзі відвідували одного з колег Баюмі — Саїда. У нього вони вперше в житті послухали класичну музику. По дорозі з Аббасії, де вони жили, до Саїди Айші, де жив Саїд, вони майже водночас відкрили для себе Каїр і класичну музику, закохавшись в обидві ці речі. Подорож була довгою, тому був час роздивлятися численні вражаючі пам’ятки з ісламської та сучасної історії Каїра. Вони рушили з Аббасії в напрямку Баб аль-Хадіда, потім Атаби, далі Баб аль-Халк, і вулиці Мохаммеда Алі з її портиками, минувши мечеті Ріфаї й Султана Хасана, перш ніж досягти Саїди Айші. Це було б так, якби вони подорожували по прямій. Іноді вони відхилялися від цього маршруту в Баб ель-Халк і йшли по вулиці аль-Халідж аль-Масрі, яка вела їх іншим шляхом до аль-Хусейна. Потім вони повертали праворуч у район Горія, де була велика виставка традиційних ремесел та індустрії: від Фез-стріт до Аплік-стріт, до Шугар-стріт, до вулиці Кожум’яків і до Тентмейкер-стріт — критої частини вулиці, а потім вулиці Зернотрейдерів, вулиці Седллейкерів і Мохаммеда Алі. Звідти вони прямували до двох старих мечетей, які стояли поруч, як два велетні, що охороняють вхід до Саїди Айші. Один із друзів нічого не знав про життя, крім того, що він бачив у Хахії, Абу Кабірі та Заказіку, тоді як інший не знав нічого про Європу, крім того, що було представлено в районі Ісмаїлії, але вони обидва знайшли в Каїрі те, чого ніколи не бачили й не чули. Вони знайшли історію сучасного та жвавого Каїра. А гостюючи в будинку Саїда, вони відкрили для себе Чайковського, Рахманінова, Римського-Корсакова та звуки, яких вони ніколи не чули, але які природно звучали в їхніх серцях з дитинства. Щоразу, коли Баюмі слухав фрагмент вступу до фортепіанного концерту № 2 Рахманінова, він вигукував: «Боже милостивий!» чи «Поклоніться Богу в знак вдячності, бо Він ушанував його одним зі своїх чудес, дозволивши комусь із села зрозуміти російську класичну музику».
34
Мукаддима, також відома як Мукаддима Ібн Халдуна) — це книжка, написана арабським істориком Ібн Халдуном в 1377 році, яка фіксує ранні погляди на всесвітню історію.