Танцюристка або фліртувала з чоловіком, або відштовхувала його, і він боровся з нею в тілесний битві, поки не переміг. Приборкував її доти, поки вона не послабила свої ланцюги й кинулася йому на груди, обхопила його ногу, а потім сперлася на його передпліччя, схилилася так, що її волосся торкалося землі, ніби в цій позі вона говорила: «Я твоя». В обох випадках музика була приголомшливою. Людство повинно дякувати Аргентині за танго, що виникло на околицях міста, несучи музику волоцюг і невдах, і яке він вперше почув іще дитиною в Ісмаїлії. Тепер мелодія знайшла його в цьому місці в центрі Відня, де пара сиділа разом посеред вулиці. Дивні пари зустрічались у Відні. У кожній європейській країні, де він жив, спостерігав, як поводяться закохані, але здавалося, що в австрійській столиці публічний вияв пристрасті був унікальним. У Лондоні бути пристрасним у громадських місцях здавалося надзвичайно безрозсудним і дурним вчинком: «Дурний хлопець і дурна дівчина крутять і тягнуть одне одного». У Парижі це несе відтінок ексгібіціонізму: «Привіт, усі, подивіться, які ми спритні, і подивіться, яке ми створили мистецтво з поцілунків». Але у Відні була ніжність і бажання спілкуватися доторком рук. Ніхто не турбував закоханих, а ті, своєю чергою, не хотіли нікого провокувати чи привертати чиюсь увагу. Неначе вони були парою голубів на фасаді собору, які зустрічають ранок поцілунками. Ось він сам блукав музичною вулицею, а мелодії переносили його в інший час, в інший світ. Коли Асмаган співала: «Що тобі залишається від блаженства, як не його тінь?», вона казала тільки те, що повідував Верді у своїй «Пісні пісень» з опери «Травіата»: «Насолоджуймося миттю захоплення. Час швидкоплинний, утім, я відчуваю радість у коханні. Я квітка, що цвіте, а потім зів’яне». Жоден із них не перевершив те, що хотів висловити Абу Нувас[40] у своїх віршах про вино; усі вони однаково передбачали небезпеку загибелі. Це були його сім’я і клан, його супутники й найближчі друзі. Він згадав пісок пляжу, блакитне озеро, Сальву в купальнику, яка закликала його покинути мілководдя й піти за нею, і він згадав плавність їхнього першого поцілунку...
Направду, був час, коли Мідхат справді намагався зрадити своїй дружині. Дізнавшись, що стан її батька погіршився й він при смерті, вона поїхала до Єгипту, а чоловік скористався нагодою та зробив два дурні вчинки. Перший полягав у тому, що він пішов до опери дивитися «Фіделіо» Бетговена, але Бетговен розчарував і не зміг змусити його закохатися в оперу. Другий вчинок стався, коли він зустрів на вулиці молоду жінку й запросив її на чашку кави. Жінка відразу прийняла запрошення й це збентежило його та викликало бажання поглибити знайомство до досягнення мети. Жінка була вихована й гарна з лиця, вочевидь, із хорошої родини. Але вона обірвала бесіду, поглянувши на годинник.
— Вибачте, що перериваю, але я маю йти, у мене робота.
— Даруйте, якщо я перебив ваші плани, — почав він вибачатися. — Неважливо, ми можемо зустрітися іншим разом і продовжити, де ви зупинились?
Мідхат знов почув, що вона «дівчина, яка працює», але не зрозумів натяків, тому вона пояснила:
— Я маю на увазі, що працюю з чоловіками, і вони оплачують мої послуги погодинно. Якщо хочете, ми можемо поїхати до вашого готелю або ви можете прийти до мене у квартиру за певну плату.
Він зніяковів... до нього дійшло.
Зустріч призначили в її квартирі. Оплату треба було здійснити наперед. Він оплатив аванс. Діставшись квартири, вона одразу пішла у ванну кімнату. Залишившись наодинці, чоловік намагався стримати тремтіння, що охоплювало його. Він ніколи раніше не знав «дівчини, що працює», а привид дружини постав перед очима. Дівчина загравала з ним по той бік дверей ванної кімнати й він намагався підігрувати їй, сподіваючись, що це допоможе йому впоратися з тремом колін.
— Як ти мене хочеш? — запитала вона. — Якщо ти хочеш, щоб я була гола, знай, що це дорожче коштує.
— Для мене це не має різниці, — відповів він. — Як хочеш, моя любове.
— Ти сказав «моя любове»? — крикнула вона зневажливо. — Не плутай речі. Ми тут, заради бізнесу, якщо хочеш. У нас взаємини, як між продавцем і покупцем. Ти розумієш? Сподіваюся, ти розумієш. У всякому разі, оскільки в тебе немає конкретних бажань, ми можемо завершити справу максимум за п’ятнадцять хвилин.
— П’ятнадцять хвилин, — запротестував він: — Це неможливо. Для чого поспіх?
— Це умова, — відказала вона.
— Але ти не згадала про цю умову, коли ми укладали угоду — спробував заперечити Мідхат.
40
Абу-Нувас — арабський поет періоду розквіту халіфату Аббасидів. Жив при дворі халіфа Гаруна ар-Рашида й Аль-Аміна в Багдаді. Автор любовної та гедонічної лірики.