Однак це, схоже, не було для нього в пріоритеті, тож вона відчинила водійські дверцята пікапа. Килимок на його підлозі був укритий засохлою грязюкою. Рейчел витягнула шию над сидінням і побачила, що з килимком на пасажирському місці те саме. Останнім часом, шукаючи її чи Браяна, вони ходили по багні. Вона відчинила задні дверцята з водійського боку — і там килимки виявилися чистісінькими. Рейчел досі відчувала, як їхня ґума пахне шоурумом.
Вона показала килимки Браянові.
— Їх тільки двоє.
— Якщо деінде не припарковано іншої машини.
Вона про це не думала.
— А я гадала, ти в нас містер Позитивне Мислення.
— Тоді, блін, уважатимемо, що сьогодні такий день.
— Ну, тобто…
Вона розпочала думку, та не змогла її закінчити. Її рука безвільно опустилася. Рейчел почало нудити, як не нудило вже давно. Вона сказала про це Браянові.
— І де ті саєнтологи, коли вони потрібні, га? — Він показав дробовиком уздовж корпусу, за купи грязюки, сміття і незліченних шматків стіни, які виривали збирачі металобрухту, приходячи по мідний дріт. — Отам, у кінці, є сходи. Спустися ними — і знайдеш дуже маленький тунель.
— Тунель?
Він кивнув.
— Його викопали ми з Калебом за останні кілька місяців. Поки ти думала, що я виїхав із країни.
— Дуже мило.
— Вирішив: якщо ми раптом опинимося в тому будинку і встигнемо побачити, як по наші душі йдуть супротивники, то звалимо надвір, дістанемося сюди й дамо драпака приблизно з того місця, де ми стоїмо зараз. Ти можеш спуститися…
— Я можу?
— Ага, ми можемо. Ми підкрадемося сюди і…
— Наскільки вузький цей тунель?
— О, справи кепські, — зізнався він. — Тунель більше схожий на жолоб. Якби я зараз з’їв піцу, то, напевно, застряг би там.
— Я так не граю, — сказала Рейчел.
— Ти б радше загинула? — Браян змахнув дробовиком так, наче він був продовженням його руки.
— Так, я б радше загинула на землі, ніж під землею.
— У тебе є якась краща ідея? — різко мовив він.
— Я навіть не чула твоєї. Чула тільки слово «тунель». І настав, будь ласка, цю срану штуку на землю.
Браян глипнув на дробовик. Винувато знизав плечима й наставив його на землю.
— Мій план такий, — спокійно проказав він, — піти тунелем під будинком. Вийти на поверхню в задній спальні на першому поверсі. Вийти в будинок, поки вони визирають із вікон, шукаючи нас.
— А що не дасть їм застрелити нас тоді?
— Ми матимемо перед ними перевагу.
— Перевагу? — повторила вона.
— Так.
— Вони — професіонали. Хороша людина з пістолетом не може перемогти погану людину з пістолетом, якщо погана людина спокійно почувається в озброєних сутичках, а хороша — ні.
— Чудово, — сказав він, — твоя черга.
— Що?
— Твоя черга, — повторив він. — Назви мені кращу ідею.
Рейчел замислилася на хвилину. Думати було важко через жах. У її мозку важко було угніздитися будь-якому слову, крім: «Тікати».
Вона пояснила Браянові свою ідею.
Коли Рейчел договорила, він пожував нижню губу, тоді — щоки, а тоді верхню губу.
— Добре.
— Думаєш?
Він пильно поглянув на неї, неначе розмірковуючи, яку міру чесності може собі дозволити.
— Ні, — врешті зізнався Браян, — недобре. Але краще за мою ідею.
Рейчел наблизилася до нього.
— У неї є одна велика проблема.
— Яка саме?
— Якщо ти не виконаєш своєї ролі, мене не стане максимум за хвилину.
— А може, і швидше, — сказав він.
Вона відступила на крок і показала йому середній палець.
— То звідки мені знати, що ти виконаєш свою роботу?
Браян дістав із кишені куртки пачку сигарет і запропонував одну Рейчел. Вона відмахнулася. Він затиснув одну сигарету між губами, запалив і повернув пачку до кишені.
— Побачимося, Рейчел.
Він злегка знизав плечима і, не озираючись, пішов заводом до будинку нічного сторожа.
35
Сімейне фото
Рейчел поїхала «рейндж-ровером» уздовж залізничних колій, що тягнулися між заводами й річкою. Вона покинула ці колії просто за останнім корпусом із червоної цегли й поскакала по шлакоблоках і брилах, сподіваючись, що жоден предмет, який дряпає машину знизу, не має достатньої міцності чи потрібного ракурсу, щоб проштрикнути бензобак. Вона скакала, аж поки не знайшла невелику дорогу, про яку розповідав Браян, а тоді рушила позаду пагорба на підступах до будинку нічного сторожа.
Біля вершини Рейчел натиснула на газ і незграбно поїхала гребенем; «ровер» при цьому так сильно хилився ліворуч, що Рейчел боялася перекинутися й тому пішла проти чуття і натиснула на газ іще сильніше, а машина різко опустилася на всі чотири колеса і ввірвалася на галявину за будинком.
На задній ґанок вийшли і Нед, і Ларс. Озброєні. Нед, побачивши її, схилив голову набік — здивовано і водночас переможно. Такий погляд, як у нього тепер, Рейчел бачила вже достатньо разів; від цього погляду вона незмінно почувалася крихітною і водночас обуреною: «Дурна дівка».
Вона зупинила «ровер» і вийшла з нього так, щоб він стояв між нею і ґанком.
— Не тікай, — сказав Нед. — Нам просто доведеться за тобою погнатись. І історія закінчиться так само, тільки ми, бляха, будемо трішки більш знервовані.
Нед тримав у руці ґлок, яким убив Калеба, із уже прикріпленим глушником. Рейчел стало лячно, що саундтреком її смерті буде тихе «пф-ф-ф». Утім, Ларс тримав у руках велику мисливську рушницю, таку, з якої, на думку Рейчел, можна було застрелити ведмедя, тож до неї смерть, можливо, прийде із шумом.
Вони зійшли з ґанку одночасно.
Вона наставила на них пістолет через капот і сказала:
— Залишайтеся там.
Нед підняв руки й поглянув на Ларса.
— Здається, вона нас зробила.
«Чи сидить Браян у якомусь безпечному місці та з усмішкою споглядає цю сцену?»
Ларс і далі йшов до «ровера». Але йшов по діагоналі. Нед також. Але у протилежному напрямку. Тож вони з кожним кроком наближалися до неї, проте віддалялись один від одного.
— Зупиніться, бля.
Ларс, перш ніж зупинитися, неквапом ступив ще кілька кроків.
«Цілком можливо, що у Браяна був запасний паспорт. Він міг просто покинути її вмирати, подавшись витрачати гроші».
— Що це таке? — спитав Нед. — Гра у світлофор?
Він ступив два кроки в її бік.
Їй захотілося крикнути: «Браяне. Браяне!»
Вона простягнула руку над капотом.
— Я сказала: зупиніться.
— Ти не сказала «червоне світло».
Він ступив ще один крок.
— Зупиніться!
Її голос відбився від будинку й луною скотився з пагорба.
Нед продовжив говорити рівним, спокійним тоном.
— Рейчел, я певен, що ти переглядала фільми, у яких маленькі дівчатка з пістолетами затримують великих поганців із пістолетами. Але, сонечку, у реальному житті так не буває. Ти дозволила нам зійти з того ґанку. А тоді дозволила нам відійти один від одного на значущу відстань. Тобто зараз, у цьому нашому реальному житті, ти не можеш застрелити нас обох, перш ніж один із нас вистрелить у тебе. Навпаки, тебе застрелю або я, або він, і зробити це буде не надто важко.
«Господи, Браяне. Де тебе, нахрін, носить? Ти мене покинув?»
У Рейчел так затрусилася рука, що вона приклала лікоть до капота «ровера», щоб її заспокоїти. Наставила пістолет на Неда, але при цьому позбулася можливості тримати під прицілом Ларса.
Побачивши, як її лікоть вібрує на капоті, Нед вигнув брову.
— Розумієш, що я маю на увазі?
«Ой, блін. Блін. Блін. Невже ти забув мене?»
Краєчком ока вона побачила, як Ларс ступив іще два кроки.
— Будь ласка, — промовив він. — Просто не рухайся.