Я не думаю, що ти маєш рацію. Але розумію, що ти робиш. Вілл би пишався тобою. Ти хороша людина, Кларк. Цілую.
24
Ось що я дізналася про батьківство, навіть не ставши матір’ю: хай би що робила — майже завжди робиш не те. Якщо ти жорстока, презирлива та неуважна — це залишить рани в душі дитини. Якщо ти любиш дитину, підтримуєш, заохочуєш та хвалиш навіть за найменше досягнення (вчасно встала зранку чи не курила цілий день) — то зіпсуєш її якось інакше. Також з’ясувалося, що в батьків фактично немає ніякого авторитету, який, здавалося, мав би бути з огляду на те, що вони годують і виховують дитину.
З цими думками у свій вихідний я посадила Лілі в машину та повідомила, що ми їдемо на обід. Я передбачала, що все пройде жахливо, але принаймні нас там буде двоє — ми зможемо це витримати.
Перші сорок хвилин дороги Лілі сиділа вся в телефоні та з навушниками, тому пізно помітила, куди ми їдемо. Помітивши знак, вона насупилася.
— Це не дорога до твоїх батьків.
— Я знаю.
— І куди ми їдемо?
— На обід, я ж сказала.
Вона довго на мене дивилась, та я не збиралася пояснювати. Потім вона довго дивилась у вікно.
— Господи, ти іноді просто нестерпна, — був її вердикт.
За півгодини ми зупинилися коло «Корони та підв’язки», готелю з червоної цегли з парком на два акри. Звідси до Оксфорду було хвилин двадцять їхати. Я вирішила, що краще зустрітися на нейтральній території. Лілі вийшла з машини й досить промовисто грюкнула дверима для того, щоб я зрозуміла, що я нестерпна.
Я проігнорувала це, нафарбувала губи та разом з нею зайшла в ресторан.
Місіс Трейнор уже чекала на нас за столиком. Побачивши її, Лілі застогнала.
— Ну навіщо ми знову це робимо?
— Бо обставини змінилися, — пояснила я, підштовхуючи її вперед.
— Лілі. — Місіс Трейнор підвелася, щоб привітатися. Я відразу помітила, що вона була в перукаря — волосся знову гарно підстрижене. На обличчі зовсім трохи косметики. Вона була знову схожа на ту, колишню місіс Трейнор — стриману жінку, яка розуміє важливість зовнішності.
— Добрий день, місіс Трейнор.
— Здрастє, — пробурмотіла Лілі за мною. Вона не простягла їй руку та сіла коло мене.
Місіс Трейнор звернула на це увагу, усміхнулася та покликала офіціанта.
— Цей ресторан був чи не найулюбленішим місцем твого батька, — зауважила вона, розгортаючи серветку. — Коли мені вдавалося вмовити його виїхати з Лондона — а це було нечасто, — ми зустрічалися тут. Тут смачно готують. У них мішленівська зірка.
Я розгорнула меню: кнелі з тюрбо з франжипаном з мідій та лангустинів, копчене філе качки з тосканською капустою кале та ізраїльським кускусом. Лишалося сподіватися, що оскільки нас сюди запросила місіс Трейнор, то вона й платитиме.
— Щось це все надто вже круто, — зауважила Лілі, не підводячи очей від меню.
Я глянула на місіс Трейнор.
— Вілл теж так казав. Але це дуже смачно. Я, мабуть, замовлю куріпку.
— А я морського окуня. — Лілі згорнула меню в шкіряній палітурці.
Я й досі дивилася на аркуш переді мною, не впізнаючи жодної страви. Що таке рутабага[45]? А равіолі з кістковим мозком та копрієм? Може, тут можна замовити сендвіч?
— Ви готові замовити? — Коло мене з’явився офіціант.
Я почекала, доки Лілі та місіс Трейнор зроблять замовлення, а потім таки помітила страву, яку наче колись бачила в Парижі.
— А можна мені joues de boeuf confites[46]?
— З картопляними ньйоками та спаржею? Звичайно, мадам.
Ми говорили про всілякі дрібниці, чекаючи на закуски. Я розповіла місіс Трейнор, що й досі працюю в аеропорту і мені обіцяють підвищення, намагаючись видати це за розповідь про кар’єрний розвиток, а не крик про допомогу. Я також зауважила, що Лілі теж знайшла роботу. Місіс Трейнор не здригнулася, почувши про її роботу (я потай цього очікувала), а кивнула:
— Дуже розсудливо. Не завадить забруднити руки на початку кар’єри.
— Ніяких особливих перспектив у мене немає, — додала Лілі. — Якщо не враховувати можливості навчитися працювати за касою.
— Ну, в тих, хто розносить газети, теж небагато перспектив. Твій батько цим займався два останні роки в школі. Це розвиває робочу етику.
— Людям завжди потрібні консервовані сосиски, — зауважила я.
— Правда? — здивувалася місіс Трейнор.
Недалеко від нас двоє чоловіків садовили за стіл стареньку жінку, супроводжуючи це безліччю вигуків.