Тут її голос трохи затремтів.
— Лілі, я знаю, що ми ніколи не замінимо тобі батька. І я не… я й досі докладаю зусиль, щоб вилізти звідти, де опинилась… але, може… може, у твоєму житті знайдеться місце для не найпростішої бабусі?
Лілі не зводила з неї очей, і вона продовжила:
— Може… може, хоча б спробуємо? — І голос місіс Трейнор надламався.
Запанувала тиша. Я чула власне серцебиття. Лілі глянула на мене, а потім — здавалося, через цілу вічність — знову на місіс Трейнор.
— Ви… ви хочете, щоб я приїхала до вас пожити?..
— Якщо ти захочеш. Я… я б дуже цього хотіла.
— Коли?
— А коли ти хочеш?
Я завжди бачила Камілу Трейнор у стані абсолютного самоконтролю. Але тут її обличчя скривилось, і вона рукою потяглася через стіл. Лілі на мить завагалась, але потім узяла її за руку — і їхні пальці міцно переплелися, наче в людей, що вижили після того, як затонув їхній корабель. Поблизу знову виник офіціант із тацею — він не наважувався підійти, намагаючись визначити, коли ж буде нагода для цього.
— Я привезу її назад завтра після обіду.
Ми стояли на паркінгу. Лілі переминалася з ноги на ногу коло машини місіс Трейнор. Вона з’їла два пудинги — свій із шоколадом та мій (у мене не було апетиту) — і тепер невдоволено роздивлялася пояс своїх джинсів.
— Ви впевнені? — Я й сама не знала, до кого звертаюся. Було очевидно, що їхнє entente cordiale[47] надзвичайно хитке і його легко порушити, коли щось піде не так.
— Усе буде добре.
— Я завтра не працюю, Луїзо, — повідомила Лілі. — У неділю працює брат Саміра.
Було дивне відчуття, коли я залишила їх удвох. Лілі світилася від радості. Я хотіла сказати щось на кшталт «не курити, не лаятися» чи навіть «може, давайте іншим разом?», але Лілі помахала та всілася на пасажирському сидінні «фольксвагена гольф» і майже не озиралася.
Ну от і все. Я більше не потрібна.
Місіс Трейнор уже попрямувала до машини, коли я гукнула її:
— Місіс Трейнор? Можна запитання?
— Каміла. — Вона зупинилася. — І, думаю, нам з тобою можна на «ти».
— Каміло, добре, ти розмовляла з матір’ю Лілі?
— О так. Розмовляла. — Вона смикнула бур’янину з клумби. — Я сказала, що сподіваюсь у майбутньому проводити з Лілі більше часу. Сказала, що мене складно назвати хорошою матір’ю після всього, що сталось, але, якщо чесно, жодну з нас так не назвати. А ще — що матері годиться іноді думати про щастя своєї дитини, а не тільки про власне.
У мене впала щелепа.
— Годиться — влучне слово, — до мене нарешті повернулася мова.
— Змістовно, еге ж? — Вона вирівняла спину, і в очах промайнуло щось бешкетне. — Тож якщо мені й треба когось боятися, то точно не Тані Готон-Міллер. Думаю, ми з Лілі знайдемо спільну мову.
Я вже пішла була назад до своєї машини, коли місіс Трейнор спинила мене.
— Дякую тобі, Луїзо. — Вона поклала руку мені на плече.
— Я ж нічого не зробила…
— Ні, зробила. Я чудово знаю, що маю безліч причин тобі дякувати. Сподіваюся, колись у мене буде нагода тобі відплатити добром.
— О, та не варто!
Вона зустрілася зі мною поглядом і усміхнулась. Ідеальна помада на губах.
— Я зателефоную завтра, коли везтиму Лілі.
Місіс Трейнор узяла сумочку під руку та попрямувала до машини, де чекала Лілі. Я дивилася, як її «гольф» зникає за рогом, а потім подзвонила Семові.
У блакитному небі канюк ліниво описував кола. Його величезні крила розпростерлися на тлі яскравої синяви. Я запропонувала Семові допомогу зі спорудженням стіни, але ми спромоглися покласти тільки один ряд цегли (я подавала). Було страшенно спекотно, і Сем запропонував випити по пляшці холодного пива в перерві, а потім ми так добре вляглися на траву, що повернутися до роботи було неможливо. Я розповіла йому про випадок із яловичими щоками — і він реготав цілу хвилину, марно намагаючись угамуватися, коли я пояснювала, що «треба було назвати страву якось інакше. Щоки — це ж майже те саме, як коли б тобі сказали, що ти їси курячі гузна!» Я розляглася на траві поруч із ним та слухала ніжні співи пташок і шурхіт трави. Сонце кольору персика повільно рухалося до горизонту. Життя не таке вже й погане, якщо не надто перейматися тим, чи не назвала Лілі когось «членоголовим» у присутності місіс Трейнор.