— І що?
— Я думаю, щось сталося.
— Та їй же шістнадцять. Її батько навіть не знав про її існування та зіграв у ящик до того, як вона про нього дізналася. Мати вийшла заміж за якогось Виродка, і в неї з’явилися два брати, які, судячи з розповідей, більше схожі на малих Реджі та Ронні Креїв[22]. Та вони ж навіть поміняли замки! Я б лежала на дивані не менш ніж рік, якби в мене було таке життя. — Тріна гучно сьорбнула чаю. — А ще вона живе з жінкою, яка носить блискучий зелений костюм зі спандексу на роботі в барі й називає це кар’єрою.
— Не зі спандексу, а з люрексу.
— Та все одно. І що, коли ти вже знайдеш собі нормальну роботу?
— Скоро. Мені просто спочатку треба розібратися із цією ситуацією.
— Цією ситуацією.
— Їй правда важко. Я співчуваю їй.
— А знаєш, чого важко мені? Бо ти обіцяла зрештою почати жити, а не жертвувати своїм життям заради кожного нікчеми та волоцюги, який зустрічається на твоєму шляху.
— Вілл не був нікчемою.
— А Лілі нікчема. Господи, Лу, ти ж навіть не знаєш її. Тобі треба сконцентруватися на тому, щоб жити далі. Розсилати резюме, заводити корисні знайомства, знайти свої сильні сторони, а не вхопитися за ще одне виправдання та поставити своє життя на паузу.
Я дивилася на небо над містом. У сусідній кімнаті бубонів телевізор. Потім я почула, як Лілі встала, пішла до холодильника й повернулася. Я заговорила тихіше:
— А що б ти робила, Тріно? Якщо до тебе приходить дитина чоловіка, якого ти кохала, і більше ніхто не хоче за неї відповідати? Ти б що, просто пішла?
Моя сестра на якийсь час задумалась. Таке бувало нечасто, тому я продовжила:
— А якби через вісім років Том із тобою посварився, байдуже чому, і з’їхав з глузду — як би тобі було, якби єдина людина, до якої він звернувся по допомогу, вирішила, що він завеликий прищ на язиці? Якби та людина просто пішла займатися своїми справами? — Я зіперлася головою об стіну. — Я просто намагаюся робити те, що вважаю правильним, Тріно. Просто дай мені час, добре?
Відповіді не було.
— Я почуваюся краще завдяки цьому. Я знаю, що допомагаю комусь.
Сестра так довго мовчала, аж я навіть запідозрила, що вона просто поклала слухавку.
— Тріно?
— Ага. Я, пам’ятаю, читала щось із соціальної психології — про те, що підлітки не люблять усіх цих розмов віч-на-віч.
— То що ж мені, через двері з нею говорити?
Колись я таки зможу поговорити з сестрою так, щоб не чути цих зітхань у стилі «Господи, як же набридло пояснювати для ідіотів».
— Ні, дурненька. Я кажу, що не треба намагатися з нею говорити — краще просто робіть щось разом.
У п’ятницю дорогою додому я зупинилася коло великого господарського супермаркету. Удома я ледь дотягла все до дверей — Лілі була саме там, де я й очікувала: розтяглася перед телевізором.
— Що це в тебе? — запитала вона.
— Фарба. Квартира трохи зачухана — і ти мені постійно говориш, що треба зробити яскравіше. Я подумала, що час позбутися цієї нудятини.
Вона не встояла. Я вдала, що чай займає всю мою увагу, а сама тишком дивилася, як вона потяглася, встала та підійшла до банок з фарбою.
— Ну, ці кольори не набагато веселіші. Тут же світло-сірий.
— Мені сказали, що сірий у моді. Якщо ти думаєш, що нічого хорошого з цього не вийде, я можу повернути.
Вона оглянула фарбу.
— Та ні, нормально.
— Я подумала, що у вільній кімнаті можна дві стіни пофарбувати в кремовий, а третю — в сірий. Як гадаєш, пасуватиме?
Я говорила, розпаковуючи щітки та валики. Потім перевдяглась у стару сорочку та шорти й попросила Лілі поставити якусь музику.
— Яку саме?
— Обери сама. — Я відсунула крісло вбік і поклала вздовж стіни ганчірки. — Твій тато казав, що я музична міщанка.
Вона нічого не відповіла, але її увагу я привернула. Я відкрила першу банку з фарбою та почала її перемішувати.
— Він примусив мене піти на перший у моєму житті концерт. Класичної музики. Я погодилася тільки тому, що заради цього він би вийшов з дому. Він спочатку дуже рідко кудись виходив. Він одягнув сорочку та красивий піджак — і я вперше побачила його… — Я згадала, як мене вразило, коли я побачила його таким, яким він був до аварії. У тому тугому синьому комірці. Довелося глитнути. — Я погодилась. Очікувала, що буде дуже нудно, але всю другу частину проревла як ненормальна. То була найкраща музика, яку я чула у своєму житті.
Запала коротка тиша.
— А на що ви ходили?
22
Британські бандити, брати-близнюки. Існує книжка та декілька її екранізацій про їхнє життя.