Тому я зробила єдине, що мені спало на думку: поїхала додому, до Стортфолда, гучно ввімкнувши музику, щоб не лишатися наодинці зі своїми думками. Я почувалася вдячною батькам. Зараз я як ніколи гостро відчувала потяг додому, до спокою традиційного недільного обіду з усією родиною.
— Обід? — Тато склав руки на животі та невдоволено виставив щелепу. — Е ні. Ми більше не обідаємо по неділях. Обід — це патріархальне пригнічення жінки.
У кутку скорботно кивав дідусь.
— Ні-ні, обідати тепер не можна. По неділях у нас бутерброди. Або суп. Суп, мабуть, не суперечить феміністичним догмам.
Тріна закотила очі, не підводячи їх від книжки, яку читала за обіднім столом.
— Мама пішла на заняття з поезії для жінок. Їх проводять уранці в неділю в освітньому центрі для дорослих. Навряд чи це перетворить її на Андреа Дворкін[27].
— Бачиш, Лу? Тепер я маю знати всю цю маячню про фемінізм, а ця Андреа Дворкін, хай їй чорт, позбавила мене обіду по неділях.
— Тату, не драматизуй.
— Та де ж я драматизую? Неділя — це час для родини. У нас має бути родинний обід.
— Усе мамине життя — це час для родини. Чому ти не можеш дозволити їй хоч трохи часу приділити собі, врешті-решт?
Тато ткнув у бік Тріни згорнутою газетою.
— Це все ти винна. Ми з твоєю мамою були абсолютно щасливі — доки ти не почала їй розказувати, що вона нещасна. — Дідусь гаряче кивав. — Тут усе пішло шкереберть. Я не можу навіть подивитися спокійно телевізор — обов’язково вона називатиме «сексистськими» реклами йогуртів. Тут сексизм. Там сексизм. А коли я приніс додому газету «Sun», яку мені дав Ед Палмер, — хотів почитати спортивний розділ — вона жбурнула її в камін через третю сторінку[28]. І вона постійно десь пропадає — я навіть не знаю де!
— Одне заняття на тиждень. Дві години. У неділю, — м’яко підказала Тріна, не підводячи очей від книжки.
— Тату, я не збираюся з тебе кепкувати, — почала я, — та що це в тебе в рукавах?
— Де? — Тато оглянув себе. — Що?
— Руки, тату. Вони ж наче справжні?
Він насупив брови.
— Якщо справжні — може, приготуєш обід? Зроби мамі сюрприз, коли вона повернеться.
Тато витріщив очі.
— Що? Мені? Готувати обід? Мені? Луїзо, я одружений уже майже тридцять років. Я не готую кляті обіди. Я заробляю гроші. А твоя мама готує обіди. Така була розмова. На таке я підписався. Куди котиться цей світ, якщо в неділю я маю чіпляти фартух та чистити картоплю? Хіба це чесно?
— Це сучасне життя, тату.
— Сучасне життя… І ти туди ж! — Тато всівся та фиркнув. — Ставлю що завгодно, що містер Трейнор, чорти б його забрали, у неділю отримує свій обід! Та його жінка точно не феміністка!
— А, ну тоді тобі треба замок, тату. Замок б’є фемінізм, це закон.
Ми з Тріною розсміялися.
— Знаєте що? Тепер я розумію, чому у вас обох немає хлопців!
— О-оу, червона картка! — ми підняли праві руки.
Тато махнув газетою та зник у саду.
Тріна всміхнулася.
— Я думала запропонувати тобі приготувати обід, але тепер…
— Не знаю. Я б не стала підтримувати патріархальне пригноблення. Бар?
— Чудова думка. Напишу мамі повідомлення.
Виявилося, що моя мама лише в п’ятдесят шість років уперше наважилася вибратися з мушлі — спочатку невпевнено, наче той рак-самітник, а потім дедалі більш охоче. Роками вона не виходила з дому сама. Її цілком задовольняло її невеличке царство нашого будиночка на три із половиною спальні. Але після того нещасного випадку зі мною вона декілька тижнів їздила до Лондона, і це змусило її вийти з зони комфорту. У ній прокинулася якась давно приспана цікавість до життя за межами Стортфолда. Потім вона почала читати якісь феміністські буклети, які Тріні давали в коледжі у групі гендерної просвіти «Джендер Квейк», і ці два алхімічні елементи пробудили щось у її душі. Вона продерлася крізь «Другу стать» та «Страх літати», потім узялася за «Жінку-євнуха». «Жіноча спальня»[29] так її шокувала паралелями з власним життям, що вона три дні відмовлялася готувати, аж доки не знайшла в дідуся запаси пліснявих пончиків.
— Я все думала про те, що тоді сказав твій Вілл, — сказала вона, коли ми сиділи за столиком у садку паба, спостерігаючи, як Том скаче в надувному замку разом з іншими дітьми. — «Життя тільки одне», — так же він казав?
На ній була її звична блакитна сорочка з короткими рукавами, але вона незвично прибрала назад волосся і тепер мала навдивовижу молодий вигляд.
28
«Sun» — одна з найжовтіших британських газет. На третій сторінці традиційно друкується фото моделі топлес.