Тільки цього б не сталося — бо він був просто злим на весь світ квадриплегіком, який навіть і жити не хотів. Він би побачив те фото й жахнувся б із відразою.
І вона не винуватила його в цьому.
Востаннє, коли їй було нічого дати, Пітер накричав на неї посеред тротуару на Карнабі-стрит, обзиваючи її нікчемою, шльондрою та малою дурною шалавою. Потім він зупинив машину біля неї та змусив випити дві подвійні порції віскі, щоб вона його не боялась. А потім вона розревлася, бо він почав кричати на неї та називати брехухою.
— Луїза мене виставила за двері. Мама теж. У мене нічого немає.
Люди пробігали повз, відвертаючи очі. Ніхто не спинився, ніхто не сказав ані слова. Чоловік, що кричить на п’яну дівчину у п’ятницю ввечері в Сохо[36], міг мало кого здивувати. Пітер вилаявся та розвернувся, ніби збирався йти, — та Лілі знала, що він не піде. Раптом посеред вулиці зупинилася велика чорна машина і здала назад. Вікно опустилось, і звідти почулося:
— Лілі?
Їй знадобилося декілька секунд, щоб упізнати містера Ґарсайда, бізнес-партнера її вітчима. А може, начальника? Він глянув на неї, потім на Пітера.
— У тебе все добре?
Вона глянула на хлопця, потім кивнула.
Він не повірив їй — вона це бачила. Він припаркувався коло машини Пітера та повільно підійшов до них обох. У нього був владний вигляд, такого нічим не проймеш. Лілі раптом згадала, що мама розповідала: у нього є гелікоптер.
— Лілі, може, тебе відвезти додому?
Пітер трохи підняв руку, тримаючи телефон — мовляв, подумай. І вона просто випалила:
— У нього в телефоні огидна фотографія зі мною, і він погрожує, що всім покаже, та вимагає грошей — а в мене більше нічого немає. Я віддала йому скільки могла — і більше нічого не лишилося. Будь ласка, допоможіть мені.
У Пітера розширились очі — він такого не чекав. Але їй було все одно, вона стомилась, була у відчаї і не хотіла це більше терпіти. Містер Ґарсайд якусь мить дивився на Пітера. Той напружився й вирівняв плечі, немов збирався кинутися до своєї автівки.
— Це правда? — перепитав містер Ґарсайд.
— Тримати фото дівчат у телефоні — не злочин, — усміхнувся Пітер, намагаючись здатися хоробрішим.
— Я це чудово знаю. Але вимагати гроші за їх допомогою — злочин. — Містер Ґарсайд говорив низьким спокійним голосом, наче говорити про чиїсь оголені фото посеред вулиці було цілком пристойною і звичною справою. — Що примусить вас зникнути? — Він опустив руку в кишеню.
— Що?
— Ваш телефон. За скільки ви його мені продасте?
Лілі стало важко дихати. Вона дивилася то на одного, то на другого. Пітер не міг повірити в те, що відбувається.
— Я пропоную вам готівку — за ваш телефон. Звісно, якщо в ньому єдина копія фотографії.
— Я не продаю телефон.
— Тоді я вас, юначе, попереджаю, що маю намір звернутись у поліцію. Вас швидко знайдуть за номерами вашої машини. У мене досить друзів у поліції. На високих посадах, — посміхнувся він зовсім не доброзичливо.
На іншому боці вулиці з ресторану висипала група веселих людей. Пітер глянув на Лілі, потім знову на містера Ґарсайда та підвів голову:
— П’ять штук.
Містер Ґарсайд опустив руку в кишеню та похитав головою.
— Не думаю. Цього, — він відрахував декілька купюр, — досить, на мою думку. Ви наче вже отримали значну частину. Ваш телефон.
Пітер був наче під гіпнозом. Якусь мить він вагався, потім простягнув свій телефон. Ось і все. Містер Ґарсайд перевірив, чи є в ньому картка пам’яті, та опустив у свою кишеню.
— Лілі, думаю, тобі вже час. — Він відчинив дверцята своєї машини для неї.
Вона, наче слухняна дитина, всілася на сидіння. Дверцята з поважним звуком зачинились, і автівка поїхала, залишаючи шокованого Пітера (його було видно в дзеркало заднього огляду) — він теж не вірив у те, що тільки-но сталося.
— Ти в нормі? — Містер Ґарсайд не дивився на неї.
— Це… це кінець?
Він глянув у дзеркала та знов на дорогу.
— Думаю, кінець.
Вона не могла повірити. Не могла повірити, що проблему, яка висіла над нею декілька тижнів, можна було так просто вирішити. Вона глянула на нього та схвильовано попросила:
— Будь ласка, не кажіть мамі та Френсісу.
Він нахмурив брови.
— Не буду, якщо ти не хочеш.
Вона зітхнула довгим подихом.
— Дякую, — тихо мовила.
Він поплескав її по коліну.
— Мерзенний хлопець. Тобі треба обережніше вибирати друзів, Лілі.