— До слова: Темуджина ми вбили без жодної допомоги Якова.
— Ви брали участь у замаху? — витріщився Тиміш.
— Було таке, — зізнався Северин.
Чумак зірвався зі свого крісла і довго трусив руку характерника.
Чому цей кнур має жити до старості, а ти — ні?
Принесли чималеньку пляшку бренді з тарелями канапок із різноманітними начинками та заморськими зацукрованими фруктами. Куди там почастунку Буханевича!
— Нещодавно писали, що рештки хортів, Отто Шварца і кількох божих воїнів, знайшли страченими просто в полі...
— Можу вказати місце на мапі, де їх знайшли.
Тиміш розлив по склянках темно-золотавий трунок.
— Ви — небезпечна людина, пане Чорнововку. І це пречудово! Той засранець Отто колись насмілився кинути мене до казематів! Мене, Тиміша Клименка! Істинний вар'ят...
— Хай вічно горить у пеклі.
За це і випили. Бренді був міцний, багатий на букет, і, безсумнівно, дорогущий.
— Обожнюю вина, — заявив Тиміш. — А бренді — ніщо інше, як «випалене вино». Ідеальний напій для холодних вечорів. Смакує?
— Незвично, — Северин закинув до рота дольку чогось зацукровано-жовтого. — Я — бідний невіглас і рідко вживаю такі напої.
— Це «гранд резерва» з Андалузії. Виготовляється дуже цікавим методом, що зветься кріадера і солера: дубові бочки заливають дистилятом і виставляють пірамідою, де найнижчий ярус займають найстаріші рідини. Коли напій розливають по пляшках, то беруть потроху з кожного ярусу, але жодну бочку не спустошують повністю, а тільки доливають нестачу з верхнього ряду... Таким робом молоді спирти надають бренді силу, а старі дарують досвід. Подарую вам пляшину!
— Щиро дякую. Це направду цікаво.
Направду ти хочеш заштовхати цю пляшку йому в горлянку.
— Отже, чим можу зарадити? — перейшов до справи Тиміш. — Шукаєте прихистку? Потрібен борг? Чи, може, заробіток? Для вас — що завгодно!
— Пригадуєте нашу розмову на цепеліні?
— Частково. Мені тоді стало зле після риби... А ви швидко зійшли з борту.
Северинів гаманець дзенькнув об мармурову стільницю.
— Тут усе, що належало моїй дружині та мені. Я не тямлю в банківській справі чи вкладанні грошей, тому прошу вас...
— Авжеж, друже мій, авжеж! Інвестиції, — Тиміш енергійно потер руки. — Дуже мудро і розважливо. Залюбки! Підпишемо папери, все буде офіційно. З вас я візьму символічний відсоток — всього лише п'ять процентів.
— Дякую, пане Клименку.
Він на тобі наживається.
— Мушу попередити, що момент зараз дуже вдалий, проте з огляду на ситуацію в країні, прибуток варто очікувати не раніше, ніж...
— Неважливо, — перебив Чорнововк. — Це для доньки. Аби мала кошти для гарного університету чи власної справи.
Чумак задумливо почухав перенісся.
— Перепрошую, що лізу до чужої справи, але оскільки ви тепер не лише мій друг, а й клієнт, маю спитати: на які гроші ви з дружиною плануєте жити, допоки Оля зростатиме? Адже ваш заробіток зник разом із Орденом, отже...
Йому не можна довіряти.
— Мою дружину вбили хорти. Оля досі не розмовляє, бо свідчила той напад. А мені, — Северин ковтнув іще бренді. — Мені лишилося недовго. Тому за гроші я не переймаюся.
Клименко ошелешено мовчав. Випив свою склянку до дна.
— Саме тому я хочу забезпечити доньці бодай якийсь спадок.
— Я знижу частку свого прибутку до одного відсотка, — сказав чумак тихо. — А також додам пункт, за яким зобов'язуюсь виплатити десятикратний еквівалент цієї суми в разі невдалих інвестицій. Якщо захочете, допоможу вашій доньці з вибором навчального закладу або порадами щодо її справи, коли вона стосуватиметься моїх компетенцій.
— Це дуже щедро, пане Клименку.
Він просто забере твої гроші. Оля залишиться ні з чим.
— Ви запам'ятали мою пропозицію і звернулися саме до мене! Це свідчить про мою репутацію, — Тиміш покрутив у руках порожню склянку. — Коли звертається людина, яка готується до смерті, в той самий час, коли її дитина грається з твоїми онучками... Це дуже прикро.
Чумак витер спітніле обличчя великою серветкою. Гукнув слугу дзвоником, наказав підготувати папери.
— А чому ви певні у власній загибелі?
— Не можу відповісти, пане Клименку. Справа стосується Потойбіччя.
— О! — Тиміш збадьорився. — Я сподіваюся, що ваша справа не завершиться смертю! Мені кров із носу як потрібна людина з досвідом. Пригадуєте нашу розмову у цепеліні? Затія щодо мандрів крізь той бік... Довелося відкласти через війну, проте я досі не зрікся її!