Четвертий роман письменниці «Смоляне опудалко» (Tar Baby), був видрукуваний у 1981 р. Дія в ньому відбувається то на Карибських островах, то в Нью-Йорку, то у Флориді. Блискуча чорна «моделька» з сорбоннською освітою і чорний юнак, які відмовляються від стандартів життя американського середнього класу, знаходяться в центрі цього твору, в якому йдеться про взаємини чоловіків і жінок, білих і чорних в умовах сучасної цивілізації, і подається ще один варіант афроамериканської жіночої долі.
Тоні Моррісон визначає свої перші романи як «еволюційні». Якщо «Найблакитніші очі» — афроамериканське дитинство, то «Сула» — афроамериканська жіночність, а «Смоляне опудалко» — взаємини між громадою і культурною ідентичністю персонали.
«Улюблена» (Beloved, 1987) приносить мисткині справжню славу: спочатку Пулітцерівську, а потім Нобелівську премії. В рішенні Нобелівського комітету (1993) сказано, що нагороджується автор «який в романах, що відзначаються силою образного бачення та поетичною вагомістю вияскравив сутнісний аспект американської реальности». Дія роману «Улюблена» відбувається невдовзі після Громадянської війни — 1873 рік — на околиці маленького містечка Цинцинатті в штаті Огайо, де живе героїня цього твору Сеті зі своєю дочкою Денвер. А ще всі знають, що в їхньому домі оселився привид. Щоправда, він не завдає багато клопоту, бо це ж привид дитини, тієї самої, що її, дворічну, Сеті вбила своїми руками колись, ще за часів рабства. Тоді вона з трьома дітьми й вагітна втекла від жорстокого хазяїна, чиї молоді родичі зґвалтували її, видоїли її, матір-годувальницю, як корову, та ще й побили так, що на все життя на її спині залишився слід, нібито на ній виросло вишневе деревце зі стовбуром і молодим листячком... У дорозі, а точніше, на річці, і за допомогою дивної білої дівчинки, яка йшла з Денверу до Бостону аби купити собі вимріяного оксамиту, Сеті народила ще одне дитя. І чудом дісталася через річку Огайо, що відділяла штати вільні і невільні, до того самого маленького містечка Цинцинатті, де жила її свекруха, викуплена з неволі сином-рабом. І саме тут через місяць Сеті знайшли та схопили хазяї. Саме тоді, майже втративши розум, від нелюдського страху, що повернуть до рабства не тільки її, але і її дітей, тобто те, єдине, що їй належить, що вона сама народила-витворила, Сеті майже інстинктивно намагається знищити найдорожче. Вона вбиває дворічну дівчинку (інших не встигає) не від злоби, не від ненависти — від любови...
Отже, в основу роману покладено неординарну вражаючу ситуацію: негритянська мати-рабиня, яка за стереотипом понад усе любить дітей — чорних і білих, яких вигодовує разом зі своїми і з неменшою любов’ю, виявляється абсолютно нетиповою, з психологією аж ніяк не рабською. Вона певна у тому, що її діти — її найкращий витвір, належать їй за правом природи, а отже — у своїй богоподібності. І вона перерізає горло власній дитині, яку любить понад усе, щоб не віддати її на поталу та знущання ненависним рабовласникам. Тоні Моррісон віднаходить найчутливіший нерв у підході до рабства, його протиприродність оприявнюється просто вражаюче й доводиться на різних рівнях. Як у реалістичному романі, точно передано, детально виписано побут рабів, рабське життя. Але опис подано не від стороннього спостерігача, а від кожного з учасників трагедії, від кожного з дійових осіб цієї драми. Його й побудовано як сітку, сплетену з внутрішніх монологів і потоків свідомості, як уже відзначалося — як джазову мелодію, виповнену сольними варіаціями виконавців.
В подальші роки Тоні Моррісон бере активну участь у феміністському русі, виступає на негритянських конгресах, стає членом Американської Академії та Інституту мистецтв і літератури, Національної ради з мистецтв, разом з нобеліантами з інших галузей знань є членом Academie Universelle des Cultures, заснованої Франсуа Міттераном для «global matters of intellectual freedom». Наступні романи Моррісон — «Джаз» (Jazz, 1992), «Рай» (Paradise, 1999), «Любов» (Love, 2003). Письменниця виступає із статтями, дає інтерв’ю, створює книжки нарисів Playing in the Dark Whiteness and the Literary Imagination, 1992; Birth of the Nationhood,1996; The Dancing Mind, 1996, видає Нобелівську лекцію, 1994.
Романи «Пісня Соломона», «Улюблена» і «Джаз» у певному сенсі можна розглядати як трилогію: загалом вони охоплюють сторіччя американської історії (1870 — 1920 — 1970) і кожний з них ґрунтується на історичній основі, розповідаючи про часи, зумовлені війнами: Громадянською, Першою світовою, В’єтнамською. Як справедливо констатують дослідники, «тематично всі три романи досліджують взаємини між історією, пам’яттю й оповіддю (story)».[4]
4
Justine Tally. The Politics of Discourse in Toni Morrison’s Trilogy//