Водночас плідно й майстерно користуючись наробками та відкриттями західних модерністів, зокрема — потоком свідомості, афроамериканська письменниця знову із допомогою західної «технології» монтує з них хори, синтезуючи індивідуальне й колективне мислення, епічне й ліричне, ще й залучає читача до участи в «хоровому» світосприйнятті, сміливо поєднуючи європейську традицію з афроцентризмом.
«Тоні Моррісон — сольний політ через літературу в історію» назвала свою статтю для міжнародного журналу The World Literature Трудьєр Гарріс. І назва напрочуд вдало передає сам сенс творчости афроамериканської письменниці. В її романі знаходимо екзистенціальну історію і водночас — афроамериканський епос у дуже сучасному виконанні на рівні не тільки зовнішніх зв’язків і реалій, а й головне в глибинах ментальности, персональної й народної.
Акценти зроблено на тому, що відзначає афроамериканський менталітет — минуле, рабство, расизм. А ще й це те нове, що вносить талановита авторка у розкриття традиційних тем — успадкована від предків міфологічність, синкретичність мислення. Це значить: відчуття магічного-чудесного як природного й абсолютно органічне його співіснування з реальним матеріальним буденним у свідомості персонажів. Це значить відсутність різкої межі між життям та смертю, бо йдеться про відмінний від західної цивілізації характер взаємин людини з універсумом.
У світі, створеному Тоні Моррісон, міфічність і концепція людської історії нероздільні, час і позачасовість знаходяться в постійному діалозі, міф стає центром, ядром будь-якої людської історії, а історія сама продукує міфи.
Аби переконливо відтворити цей процес, Т.Моррісон не тільки плідно використовує жанрову модель romance, яка дуже плідно працює протягом усієї історії афроамериканської літератури, а й звертається безпосередньо до африканської міфології як до першоджерела афроамериканського менталітету. Високо освічений філолог Тоні Моррісон працює свідомо, оволодіває історією, фольклористикою, культурою Африки, що становить генетичне підґрунтя афроамериканського світосприйняття. А це означає зміну кута зору в багатьох аспектах і суттєво.
Скажімо, з епосу приходить до романістики Т. Моррісон потрактування часу. Фольклорний час не є механістичним, лінійним, простим маршем років. Він маркує подію в людському суспільстві та природі, що включає людство, так само, як і пори року з їхньою плинністю, невідворотною змінністю. В епосі, як свідчать дослідники, напруження між індивідуалізмом і цінностями колективного світовідчуття проведено через відношення статей (gender). Причому, африканський епос зображує героїзм як суто чоловічу категорію, зводячи жінку лише до ролі помічника чоловіка й це впливає на формування моделі, особливості функції чоловічого і жіночого агента за законами негритянської спільноти. Тож ґендерний розподіл сприйняття історії (примусова задіяність у чужій історії чоловіків і її відсторонено-глибинне переживання на міфологічних рівнях з боку жінок) у творах Моррісон спирається на її афроамериканське коріння. І такий підхід сприяє новаторському вирішенню у талановитої письменниці традиційного для прози питання про характер взаємин об’єктивного/суб’єктивного, загального/індивідуального в моррісонівських романах.
У статтях останніх років (Unspeakable Things Unspoken: The AfroAmerican Presence in American Literature) Т.Моррісон висловлює думку про мовчазну, але посутню присутність чорного компоненту в усій американській літературі. По-перше, афро-американська письменниця справедливо наголошує на безперечній присутності як східної, так і африканської (зокрема, єгипетської) культури у самій західній цивілізації вже від моменту її формування. По-друге, дуже сучасно й досить оригінально вона обґрунтовує специфічну присутність «чорної тіні» в літературі США, що як будь-яка складова культури мала утворюватися у діалозі, потребувала наявності «іншого» для власної самосвідомости. Оскільки США не мали ієрархізованого суспільства за часів свого державотворення, тобто внутрішніх класових суперечностей як джерела взаємо віддзеркалень, таку функцію «іншого», за думкою Моррісон, виконувала наявність в країні негритянського контингенту рабів. Будучи доведеною, така гіпотеза вимагатиме радикального перегляду всієї історії літератури США, перегляду її канону.
Отже, через проблеми, близькі її серцю, зосереджуючись на психології, долі, минулому чорного народу, зокрема афроамериканської жінки, письменниця Тоні Моррісон виходить в актуальність американського сьогодення. Саме тому Тоні Моррісон як інтелектуал-громадянин, і її художня творчість викликали найбільш закономірні роздуми та дискусії про расу та Тендер у Сполучених Штатах. І якщо це було б єдиним її здобутком, то й тоді вона була б вартою того, щоби називати її американським письменником («не жіночою письменницею, не чорною письменницею, а саме американською письменницею нашого часу»[5]. Не можливо не погодитися з тезою професора Е. Елліотта, яку він проголосив на Всесвітньому форумі жінок (Китай, 1995): «Вона не тільки створила екстраординарний контекст складних романів вражаючої сили, вона перекроїла американську літературну історію XX ст. так відчутно, що потрібно кілька років, аби виявити її вплив і на саму американську літературу, і на естетичні засади й оцінки західної літератури загалом»[6].