Дискордія — це теж ніби щось явлене з історій про «ТВ», але аж ніяк не вигадане мною. Щодо 19.6.99 — це ж дата, так? І що вона означає? 19 червня цього року. На той час ми з Таббі вже мусимо повернутися до будинку на Черепаховій алеї, я не пригадую, щоб на цей день випадав чийсь день народження.
Може, це день, коли я зустріну першого в житті «нахожого»!
12 ЧЕРВНЯ 1999 РОКУ
Як це чудово — знов повернутися до озера!
Я вирішив зробити собі 10-денний відпочинок, а тоді повернутися до есе про те, як пишуться книжки. Цікаво мені щодо «Сердець в Атлантиді»; чи мають люди потребу знати, що друг Боббі Гарфілда Тед Бротіген зіграв свою роль у епопеї «ТВ»? По правді, я й сам не дуже цього певен. У будь-якому разі, читацький інтерес до історій із циклу «Вежа» останнім часом вельми поменшав — цифри просто розчаровують, якщо їх порівнювати з моїми іншими книжками (окрім «Рози Марени»,[179] яка в сенсі продажів узагалі перебуває десь на дні). Але це не має значення, принаймні для мене, і якщо серію колись буде завершено, продажі мають вирости.
Знову мав дебати з Таббі щодо моїх прогулянок; вона знову просила мене перестати ходити по трасі. А тоді спитала, чи ще не повіяв вітер. Маючи на увазі, чи не думаю я починати писати наступну книгу «Темної вежі». Я їй відповів: ні, комала-ком-ся, ще історія не почалася. Але вона почнеться, і в ній буде танок під назвою «комала». Ось єдине, що я зараз ясно провиджу: танцюючий Роланд. Чому або перед ким — сам не знаю.
Однак я спитав у Таббі, чому вона поцікавилася щодо «Вежі», і вона сказала: «Зі стрільцями ти перебуваєш у більшій безпеці».
Гадаю, це вона пожартувала, але, як на Т., доволі дивний жарт. Зовсім не в її дусі.
17 ЧЕРВНЯ 1999 РОКУ
Сьогодні ввечері балакав з Рендом Голстоном і Марком Карлайнером. Сказали, як їм не терпиться після «Бурі століття» почати знімати «Ружу червону» (або «Королівський шпиталь»),[180] та хай беруть хоч що, все ж пожертва на мою тарелю.
Мені снилося, що я гуляю, а прокинувся я в сльозах. З думкою: Вежа впаде. О Дискордія, у світі темнішає.
????
Заголовок із портлендської газети «Пресс-Геральд», 18 червня, 1999:
19 ЧЕРВНЯ 1999 РОКУ
Схоже на те, як буває, коли всі планети розбираються в ряд, тільки зараз навпаки — вся моя родина зібралася тут, на Черепаховій алеї. Близько полудня приїхав Джо зі своєю сім’єю; хлопчик у них вельми меткий. Істинна правда! Подеколи погляну в дзеркало і кажу собі: ти ж уже дідусь. А той Стів, що у дзеркалі, лише сміється, бо сама ця ідея для нього безглузда. Стів у дзеркалі знає, що я усього лиш другокурсник, удень ходжу на лекції і протестую проти війни у В’єтнамі, а ввечері п’ю пиво у піцерії «Патс» з Фліпом Томпсоном та Джорджем Маклеодом. А щодо мого онука, красунчика Ітена? Він просто смикає повітряну кульку, що зачепилася йому за великий пальчик на нозі, і регоче.
Дочка Наомі і син Овен приїхали ще вчора пізно ввечері. Ми мали чудову вечерю на честь Дня батька;[181] люди проказували мені такі гарні слова, що мені доводилося повсякчас переконувати себе в тім, що я ще не вмер! Господи, я такий щасливий, що маю родину, щасливий, що ще чимало нових історій зможу розповісти, щасливий, що ще живий. Сподіваюсь, найгірше на цьому тижні вже відбулося — ліжко моєї дружини провалилося під вагою нашого сина й невістки, ці ідіоти на ньому боролися.
Знаєте що? Я оце собі подумав, що, мабуть, повернуся до історії про Роланда врешті-решт. Зразу, як закінчу книжку про те, як писати книжки («Про писання книжок» — доволі непогана назва, проста і доречна). Але зараз сонце світить, день просто чудовий, тож варто б піти прогулятися.
Може, трохи пізніше.
Із портлендської газети «Сандей Телеграм», 20 червня, 1999:
автор Рей Рутьєр
Ловелл, Мен (ексклюзив). Найпопулярнішого письменника зі штату Мен, коли вчора після полудня він прогулювався неподалік свого літнього будинку, було на смерть збито автомобілем. За кермом фургона перебував Браян Сміт з Фрайбурга. Згідно з повідомленнями близьких до справи джерел, Сміт визнав, що він «відволікся від стеження за дорогою», коли один з його ротвейлерів наблизився з задньої частини фургона і почав тикати мордою в охолоджувач за спинкою водійського сидіння.
«Я його навіть не бачив», — сказав, як нам повідомили, Сміт невдовзі після наїзду, що стався на тому відтинку шляху, який місцеві називають Слеб-Сіті-Гіл.
Кінга, автора таких популярних романів, як «Воно», «Салемз-Лот», «Сяйво» та «Протистояння», було доставлено у меморіальний шпиталь у Бриджтоні, на півночі округу Камберленд, де в суботу ввечері о 18:02 й зафіксували його смерть. Йому було 52 роки.
Джерело зі шпиталю повідомило, що причиною смерті стали численні рани голови. Родина Кінга, яка перед тим зібралася для відзначання Дня батька, сьогодні недоступна…
Нотатки словострільця
Я знову хотів би відзначити безцінний внесок Робін Ферт,[182] котра вичитала рукопис цього роману — і всіх попередніх — з величезною й доброзичною увагою до деталей. Якщо ця дедалі складніша історія тримається купи, найбільша заслуга в цім належить саме Робін. А якщо вам не віриться, звіртеся зі складеним нею путівником по «Темній вежі», який сам по собі є захопливим твором.
Подяки також належать Чаку Верілу,[183] котрий редагував п’ять останніх романів цього циклу, і трьом видавництвам, двом великим і одному маленькому, чиї спільні зусилля допомогли цьому масивному проектові втілитись, а саме таким людям: Роберт Вінер (Видавництво Доналда Гранта), Сюзен Петерсен Кеннеді і Памела Дормен («Вікінг»), Сюзен Молдов і Нен Греєм («Скрібнер»). Особлива подяка агенту Молдов, чия іронія й хоробрість перетворювали мої сірі дні на яскраві. Є й інші люди, їх чимало, але я не збираюся дратувати вас повним їх списком. Врешті-решт, це ж не якась там срана церемонія вручення академічних нагород, чи не так?
Деякі географічні подробиці в цій книзі, а також у завершальному романі циклу «Вежа» — фіктивні. Згадуваних у цьому тексті реальних людей було використано в художній спосіб.
І, наскільки мені відомо, у Всесвітньому торговельному центрі ніколи не існувало камери схову.
А щодо тебе, мій Постійний Читачу…
Ще один поворот стежини — і ми опинимося на галявині.
Гайда за мною, хіба не хо’?
28 травня 2003 року
(Передайте Богові, дякую.)
179
«Роза Марена» — роман Кінга 1995 p., де йдеться про світ усередині картини, у який може потрапляти Роза Деніелз, котра зустрічає там іншу, безіменну жінку, яку вона називає «Роза Марена».
180
Ренд Голстон і Марк Карлайнер — продюсери; «Буря століття» (1999), «Ружа червона» (2002) — телесеріали за оригінальними сценаріями Кінга, «Королівський шпиталь» (2004) — серіал, для якого Кінг написав суто американський сценарій за мотивами данського серіалу режисера Лapca фон Трієра.
181
День батька — свято на честь батьків (аналогічне Дню матері), яке 1910 р. започаткувала Сонора Смарт у штаті Вашингтон, з 1966 р. — офіційне свято в США; у більшості країн сьогодні, зокрема і в Україні, відзначається в третю неділю червня.