— Атож, — погодився Хенчик. — Магія й чародійство — одне й те саме, і вони розгортаються іззаду. — Він зробив паузу. — З минулого, сказати б ото так.
— Ці двері прочинялися в багатьох місцях і багато разів у той світ, звідки прийшли мої друзі, — сказав Роланд. — Аби вони мені відчинилися знову, але тільки туди само, де й два останніх рази. Два найостанніших. Це можливо зробити?
Вони чекали, поки Хенчик з Кантабом усе обміркують. Манні були великими мандрівниками. Якщо хтось знав, яким чином, якщо хтось і міг зробити те, чого прагнув Роланд — чого вони всі прагнули, — то саме ці фолькен.
Кантаб шанобливо нахилився до старого діна Клану Червоної Стежини. Щось зашепотів. Хенчик слухав, на його обличчі не відбивалося ніяких почуттів, потім своєю старечою, покарлюченою рукою він повернув голову Кантаба вбік і сам йому щось зашепотів.
Ворухнувся Едді, і Роланд відчув, що Едді готовий ось-ось зірватися, либонь, почне кричати. Він заспокійливо поклав руку йому на плече, й Едді розслабився. Принаймні на якийсь час.
Перемовини пошепки тривали десь хвилин зо п’ять, і всі терпляче чекали. Навіть Роланду важко було слухати віддалені звуки святкування; а бозна, що міг відчувати Едді.
Нарешті Хенчик поплескав Кантаба долонею по щоці й обернувся до Роланда.
— Ми гадаємо, це можливо зробити, — сказав він.
— Слава Богу, — буркнув собі під ніс Едді. А тоді голосніше: — Слава Богу! Ходімо туди. Ми можемо почекати вас на Східному Шляху…
Обидва бородані захитали головами, Хенчик радше в суворому жалю, Кантаб ледь не з виразом оприявненого жаху.
— Ми не підемо до Печери голосів у темряві, — мовив Хенчик.
— Ми мусимо! — вибухнув Едді. — Ви не розумієте! Питання навіть не в тім, як довго протриває магія і чи триватиме вона взагалі, питання в тому, який буде час по той бік! Він біжить там швидше, і коли він збігає, то все — його не повернеш! Господи, може Сюзанна саме зараз народжує те маля, а якщо воно якийсь канібал…
— Послухай-но мене, юний хлопче, — промовив Хенчик. — І слухай мене уважно, благаю. День уже майже згас.
Це було правдою. Ще ніколи, скільки пам’ятав себе Роланд, день не втікав так швидко йому крізь пальці. Рано, майже одразу по світанку, була битва з Вовками, потім там, на дорозі, святкування перемоги й туга за полеглими (їх було на диво мало, як виявилося). Потім прийшло усвідомлення того, що пропала Сюзанна, ривок до печери, їхні знахідки там. Коли вони повернулися до місця битви на Східнім Шляху, вже перейшло за полудень. Більшість містян уже пішли звідти, радісно повели додому своїх врятованих дітей. Хенчик доволі легко погодився на цю нараду, але на той час як вони дісталися будинку священика, сонце вже схилялося до обрію.
«Ну, принаймні перепочинемо вночі», — подумав Роланд, сам не знаючи — втішатися цим чи журитися. Сон піде йому на користь, єдине що він знав напевно.
— Я слухаю уважно, — сказав Едді, але оскільки Роланд так і не прибирав руку йому з плеча, тож і відчув, як тремтить юнак.
— Якби ми навіть воліли вирушити туди зараз, нам не вдалося б переконати інших піти разом із нами, — сказав Хенчик.
— Ти їхній дін…
— Атож, так називаєш мене ти, я й сам гадаю, що, мабуть, ним і є, але це не наше слово, є-кен. У більшості випадків вони слідують за мною, до того ж вони пам’ятають про свій борг твоєму ка-тету за сьогоднішню роботу і готові віддячити вам будь-яким доступним їм способом. Але у темряві вони нізащо не підуть тією стежкою, та ще й до того заклятого місця. — Хенчик повільно й вельми переконливо хитав головою. — Ні, на таке вони не зважаться. Послухай, юначе. Ще до настання суцільної темряви ми з Кантабом можемо повернутися до Клану Червоної Стежини. І там ми запросимо чоловіків нашого народу до Темпи, у нас це те саме, що Зала зібрань у безпам’ятного племені. — Він скинув оком на Каллагена. — Благаю прощення, панотче, якщо це визначення для тебе образливе.
Каллаген неуважно кивнув, не підводячи погляду від книги, якої він так і не перестав крутити в руках. Книга була покрита прозорим пластиком, як це часто роблять з цінними першими виданнями. Позначена розчерком олівця на форзаці ціна становила $ 950. Усього лише другий роман якогось молодого автора. Він не міг зрозуміти, в чому ж полягає цінність цієї книжки. Якщо їм трапиться її хазяїн, чоловік на ім’я Кельвін Тауер, він його неодмінно про це розпитає. І то буде лише початок допиту.
— Ми пояснимо, чого саме ти хочеш, і закличемо волонтерів. Я гадаю, що з шістдесяти восьми чоловіків Клану Червоної Стежини всі, окрім хіба чотирьох-п’яти, зголосяться на допомогу — вони зосередять воєдино їхні сили. Це буде потужний кхеф. Це ж так буде по-вашому? Кхеф? Спільнота?