— Ви вірите, що феї бувають? — гукнув він.
Дзенька сиділа в ліжечку і навіть пожвавішала, дослухаючись до своєї долі.
Вона, здавалось, почула ствердні відповіді, але потім знову засумнівалася.
— Ну, що ти скажеш? — спитала вона Пітера.
— Якщо вірите, — гукнув він дітям, — плескайте в долоньки, не дайте Дзеньці померти!
Багато долоньок заплескали. Деякі долоньки не плескали. Кілька негідників свистали.
Несподівано оплески стихли — мабуть, незліченні мами кинулися до своїх дітей, щоб побачити, що ж там таке коїться, — але Дзенька уже була врятована. Спочатку зміцнів її голос, потім вона злізла з ліжка, потім, як світлячок, перелетіла через кімнату, ще веселіша і зухваліша, ніж раніше. Вона навіть не думала подякувати тим, хто плескав, але їй дуже кортіло помститися тим, хто свистав.
— А тепер — рятуймо Венді!
Місяць плив поміж хмарами у небі, коли Пітер вистрибнув зі свого дерева, озброєний до зубів і ще трошки, вирушаючи на небезпечні пошуки. Це була не та ніч, якої він бажав би собі. Він планував летіти низько над землею, щоб ніяка несподіванка не сховалася від його ока, але у тому примарному світлі низько летіти означало тягти свою тінь по деревах, а це потривожило б пташок і підказало б пильному ворогові, що Пітер вийшов на слід. Він уже шкодував, що обдарував пташок острова такими дивними іменами, аж вони здичіли від цього і тепер до них дуже важко знайти підхід.
Не було іншого способу, як тільки просуватися вперед за звичаєм індіанців, а в цьому, на щастя, він був ас. Але куди це — вперед, коли він не знав напевно, чи забрали пірати дітей на корабель? Легенький сніжок припорошив усі сліди, і смертельна тиша накрила острів — так, ніби вся природа, весь космос застиг, нажаханий нещодавньою різаниною. Пітер навчив дітей деяких лісових таємниць, які сам пізнав від Тигрової Лілеї і Майстриньки Дзеньки, і вірив, що в годину небезпеки діти не забудуть ті знання. Наприклад, Ледь-Ледь, якби міг, значив би лезом дерева; Кудрик розсипав би насіння, Венді залишила б у якомусь важливому місці свою носову хустинку. Треба було діждатися ранку, щоб шукати таких прикмет, — а він не міг чекати. Піднебесний світ покликав його, але не обіцяв допомоги.
Його обігнав крокодил, поряд не було ні людини, ні звуку, ні руху; і все-таки він добре знав, що нагла смерть може чатувати на нього тут за кожним деревом або наздогнати ззаду.
І він промовив таку жахливу присягу:
— А тепер — або Гак, або я!
І поповз уперед, як змія, і знову випростався, і знову кинувся через галявину, яка мінилася в місячному світлі, і палець був на його устах, і кинджал його був напоготові.
Пітер був безмежно щасливий…
Розділ 14. Піратський корабель
Один-єдиний зелений вогник мерехтів над Дитячою бухтою, біля гирла річки Піратів, вказуючи на те місце, де низько у воді стояв бриг на ім’я “Веселий Роджер”, швидкохідний, на перший погляд, і брудний до останньої ниточки корабель, кожен бімс якого викликав відразу — такий був побитий, облуплений і немитий.
Це був морський канібал, і його зовсім не треба було вартувати, бо усіх жахало саме лише звучання його імені.
Корабель огорнуло покривало ночі, і крізь нього жоден звук не долинав до берега. Вчувались якісь тихі відгуки, аж ніяк не приємні, окрім, хіба, туркотіння корабельної швейної машинки, за якою сидів Смі. Завжди роботящий і відповідальний — такий він був, цей простий, зворушливий Смі. Не знаю, що робило його таким безмежно зворушливим, — може, те, що сам він не усвідомлював цього; але навіть сильні чоловіки мусили швидко відвертатись, щоб сховати своє розчулення, і не раз літніми вечорами він відкривав джерело Гакових сліз і змушував їх невпинно литись. Через це і через багато чого іншого Смі був якийсь геть нетямущий.
Кілька піратів перехилились через фальшборт, вдихаючи смердючі випари ночі; інші грали на бочках в кості і в карти; а четверо втомлених матросів, які несли Маленький будиночок, лежали долілиць на палубі і навіть уві сні вправно перекочувались то на один, то на другий край палуби, щоб Гак ненароком не зачепив їх своїм кігтем, проходячи мимо.
Гак міряв кроками палубу і думав. Великий чоловік! Це була година його тріумфу. Він назавжди прибрав Пітера зі своєї дороги, а решта хлопців тут, на кораблі, і скоро “прогуляються по дошці”[4]. Це був його найгрізніший подвиг ще з тих днів, коли він відпровадив на той світ Барбекю. Знаючи, що це за марнославний і самозакоханий чоловік, хіба ми можемо дивуватися, що зараз він ступає трохи непевно, аж підносячись на хвилі успіху?
4
“Прогулятися по дошці” — так пірати називали страту засуджених на смерть, яких змушували пройти по дошці, що виступала далеко за борт, і кинутися в море.