Джо Аберкромбі
ПІВ КОРОЛЯ
Присвячується Ґрейс
ЧОРНИЙ ПРЕСТОЛ
Ліпший тягар чоловіку в дорозі — це розум великий
Старша Едда, Повчання Високого[1]
Вище благо
Пронизливий буревій шаленів тої ночі, коли Ярві дізнався, що він — король. Чи то пак — пів короля.
Такий вітер ґеттландці називають «шукач», бо ж він знаходить кожну шпарину, кожен замкóвий отвір і, завиваючи, приносить в оселю смертельну студінь Матері Моря, байдуже як яскраво палахкотить хатнє вогнище чи як тісно туляться одне до одного люди.
Вітер торсав вузькі віконниці в покої матері Ґундрінг, грюкотів об одвірок навіть оббитими залізом дверима. Він глузував над полум’ям, і полум’я розлючено плювалося й тріщало, змушуючи розвішене всюди сушене зілля відкидати пазуристі тіні й освітлюючи миготливим сяйвом корінець, що його у вузлуватій руці тримала мати Ґундрінг.
— А це?
Корінець скидався на звичайнісіньку грудку землі, але Ярві знав, що то таке.
— Це корінь «чорного язика».
— І для чого ж він може знадобитися міністрові, мій королевичу?
— Нехай краще не знадобиться. Відвар із цього кореня не відрізниш на колір чи на смак, але це — щонайсмертельніша отрута.
Мати Ґундрінг відкинула корінець.
— Міністрам часом доводиться вдаватися до темних засобів.
— Міністри повинні шукати менше зло… — відказав Ярві.
— …заради вищого блага. П’ять правильних відповідей із п’яти, — схвально кивнула мати Ґундрінг, і Ярві зашарівся з гордості: похвалу від ґеттландської міністерки заслужити нелегко. — На іспиті запитання будуть простіші.
— Іспит…
Ярві нервово потер скоцюрблену долоню хворої руки великим пальцем здорової.
— Ти складеш його.
— Хіба ви можете бути певні?
— Обов’язок міністра — завжди сумніватися…
— …але завжди мати впевнений вигляд, — докінчив він за неї.
— Ось бачиш! Я тебе знаю. — То була правда. Краще за матір Ґундрінг Ярві не знав ніхто, навіть його рідні. Насамперед його рідні. — У мене ще не було учня кмітливішого за тебе. Ти здаси іспит на міністра з першого разу.
— І перестану бути королевичем Ярві, — від цієї думки він почував тільки полегкість. — Не матиму ні родини, ні спадкових прав.
— Ти станеш братом Ярві, а за родину тобі буде Міністерство, — усміхнулася мати Ґундрінг, і світло вогнища відтінило зморшки довкола її очей. — А спадок твій — трави, книжки й тихе слово. Ти пам’ятатимеш і радитимеш, лікуватимеш і казатимеш правду, пізнаватимеш таємні шляхи й усіма мовами торуватимеш дорогу Батькові Миру. Як це намагалася робити я. Шляхетнішої праці годі шукати, хай що б там не верзли м’язисті телепні на бойовищі.
— Важко не зважати на м’язистих телепнів, коли ти з ними на тому бойовищі.
— Ха, — вона скрутила язик трубочкою і плюнула у вогонь. — Щойно складеш іспит, тобі доведеться бувати на бойовищах, хіба тільки щоб подбати за чиюсь проламану голову, коли стане надто гаряче. Одного дня моя патериця перейде до тебе, — мати Ґундрінг кивнула головою на прихилений до стіни довгий костур із ельфійського металу, звужений на кінці, поцяткований ґудзиками й покреслений прорізами. — Одного дня ти сидітимеш обік Чорного престолу й тебе величатимуть отцем Ярві.
— Отець Ярві… — він ніяково засовався на стільці. — Мені бракує мудрості.
Насправді Ярві хотів сказати «мені бракує сміливості», але йому забракло сміливості визнати це вголос.
— Мудрості можна навчитися, мій королевичу.
Він здійняв до світла ліву, немічну, долоню.
— А рука? Її ви можете чомусь навчити?
— Нехай тобі бракує руки, та боги піднесли тобі цінніші дари.
Ярві зневажливо пирхнув.
— Мабуть, ви маєте на увазі мій голос?
— А чому б і ні? А ще меткий розум, співпереживання й силу. Тільки не ту силу, що робить великим королем, а ту, що робить великим міністром. Батько Мир торкнувся тебе, Ярві. Запам’ятай назавжди: сильних чоловіків багато, а мудрих — обмаль.
— Не дивно, що жінки — кращі міністри, ніж чоловіки.
— А ще жінки зазвичай краще готують чай, — Ґундрінг відсьорбнула з чашки, яку Ярві приносив їй щовечора, і знову схвально кивнула. — А втім, готувати чай — це ще один твій неабиякий хист.
— Авжеж, геройська робота. Ви будете лестити мені менше, коли я, замість королевича, стану міністром?