Відповідь була очевидна. На схід уздовж берега, тим шляхом, яким сюди пливли на «Південному вітрі». Але Ярві треба було на захід. На захід до Ванстерландії. На захід до Ґеттландії. На захід до Одема й до своєї помсти. І що швидше, то краще. Він оглянув строкате товариство, що збилося довкола життєдайного вогню. У світлі вогнища їхні змарнілі обличчя мали незвичний вигляд, і Ярві замислився, як же йому переконати їх податися в напрямку, протилежному до того, що видавався правильним.
— На схід, звісно, — відказав Рульф. — Як давно ми проминули той торговий пост?
Сумаель прикинула на пальцях.
— За три дні, може, дійдемо.
— Іти буде важко, — Рульф пошкріб щетинисте підборіддя. — Збіса важко, і…
— Я піду на захід, — перебив його Анкран, зціпивши криві щелепи і вперши погляд у вогонь.
Запала мовчанка. Усі поглянули на нього.
— Куди на захід? — запитав Джауд.
— До Торлбю.
Ярві лише звів брови, здивований такою несподіваною підмогою. Рульф вибухнув реготом.
— Дякую вам, пане Анкране! Хоч насміюся досхочу перед смертю! Наш колишній комірник зібрався пішака до Ґеттландії.
— До Ванстерландії. Там спробую сісти на корабель до Торлбю.
Рульф знову реготнув.
— Лише до Ванстерландії? І скільки ж тьопати до Вульсґарду, шановна навігаторко?
— Пішки — щонайменше місяць, — Сумаель відповіла так швидко, ніби вже міркувала над цим.
— Місяць пішки через ось це! — Рульф обвів ручищем укриту снігом пустку, яку вони нещодавно подолали, і Ярві мусив визнати, що думка про такий похід анітрохи не підбадьорювала. — І з яким спорядженням?
— У мене є щит, — Джауд зняв зі спини великий круглий дерев’яний щит із залізним умбоном[6]. — Думав триматися за нього у воді.
— А мені щедрий охоронець позичив лук, — Рульф бренькнув тятивою, наче то була струна арфи. — Але без стріл музики не буде. Є в когось намет? Запасний одяг? Ковдри? Санчата? — Відповів йому лише вітер, що завивав зовсім поруч із їхнім освітленим вогнищем прихистком. — Що ж, у такому разі нехай вам щастить, пане Анкране! Веслувати разом з вами було неабияким задоволенням, але, боюся, тут наші шляхи повинні розійтися. Ми всі йдемо на схід.
— Який це дурень поставив тебе за головного?
Вони всі різко обернулися на хрипкий голос, що пролунав із темряви. До них ішов Ніхто. Окрім свого звичного бруду, тепер він був вимазаний ще й сажею: лахміття, волосся й борода були всі чорні. На ньому були Тріґґові чоботи й Тріґґова куртка з засохлою на плечі кров’ю. На другому плечі він ніс великий згорток обгорілої вовняної тканини з вітрила, а до грудей, неначе ховаючи від морозної ночі немовля, притискав меч, яким на очах Ярві вбив шістьох чоловіків.
Схрестивши ноги, колишній чистильник палуби всівся біля багаття так, ніби прийшов на давно домовлену зустріч, і задоволено зітхнув, простягши руки до вогню.
— На захід до Ґеттландії звучить непогано. Але нас будуть переслідувати.
— Тріґґ? — запитала Сумаель.
— Про нашого наглядача більше немає потреби турбуватися. Я сплатив йому свій борг. Але порахунок між мною та Шадікширрам ще не зведений, — Ніхто лизнув палець і стер плямку з клинка. — Нам треба відірватися від неї якомога далі.
— Нам? — різко кинула Сумаель, і Ярві помітив, що за спиною вона тримає напоготові сокирку. — Ти напрошуєшся до нашого гурту?
У божевільних очах Нікого блимнув відблиск багаття.
— Якщо тільки хтось інший не хоче мене запросити.
Ярві простягнув руки між ними, торуючи шлях Батькові Миру.
— Нам потрібна будь-яка допомога. Але скажи хоча б, як тебе звати.
Ніхто вп’яв погляд у нічне небо, немовби відповідь на це запитання можна було прочитати з зірок.
— У мене було три… навіть чотири… імення, але всі вони принесли мені нещастя. Мені б не хотілося, щоб і вам через них не пощастило. Якщо будете розмовляти зі мною, можете кликати мене Ніхто, але знайте, що я не мастак до розмови. Шадікширрам прийде по нас, і вона очікуватиме, що ми вирушимо на схід.
— Бо йти на захід — це божевілля! — Рульф обернувся до Сумаель. — Скажи їм!
Дівчина підібгала пошрамовані губи й зіщулила очі, дивлячись на вогонь.
— На схід — швидше. На схід — легше.
— Ось! — вигукнув Рульф, плескаючи себе по стегну.
— Але я йду на захід, — докінчила Сумаель.
— Га?
— На схід підуть усі ті, хто врятувався з корабля. Крім того, у торговому пості було повно работорговців.
— А у Ванстерландії їх нема? — заперечив Рульф. — Ми завжди привозили туди інглінгів і непогано заробляли.