Може, спершу він і хотів її ошукати, але хіба тепер її могли стримати якісь хитрощі? Вона дихала вогнем і плювала блискавками. Вона — буря, що не спиняється ні на мить. Вона — утілення Матері Війни.
— Твоя смерть надходить! — вереснула Шпичка, але сама ледве почула власний голос серед того ґвалту, що стояв довкола.
Вона вб’є Мечолама, помститься за батька й доведе, що вона — найвеличніша войовниця в усіх землях Потрощеного моря. Ба ні, в усьому світі! Яких же пісень співатимуть про неї!
Шпичка стала кружляти довкола противника, змушуючи його обертатися за нею, доки не опинилася спиною до ванстерців, до сходу. Ґорм примружив очі, коли Мати Сонце вдарила в них, і відвернувся, лишивши ліву ногу незахищеною. Міцно стиснувши пальцями руків’я, Шпичка вдала, що битиме високо, пірнула під запізнілий удар і з криком широко розмахнулася мечем над самою землею.
Вона вклала в удар всю свою силу, весь гнів і все вміння. Клинок зі сталі, стопленої з батьковими останками, вдарив Ґорма по нозі над кісточкою. Ось вона, мить перемоги! Мить помсти!
Але замість розтяти плоть і кістку гостре лезо задзвонило об метал. Удар віддався в руку з такою силою, що Шпичка втратила рівновагу й поточилася вперед.
Під розрубаною шкіряною халявою Ґормового чобота зблиснула сталь — прихована броня.
Ванстерець атакував швидко, наче змія, і близько не такий утомлений і змучений ранами, як удавав. Він рубонув згори донизу й вибив меч із занімілих Шпиччиних пальців.
Вона спробувала дістати його кинджалом, але він узяв удар на щит і вгатив умбоном[7] їй під ребра. Шпичці здалося, наче її хвицнув копитом кінь. Вона позадкувала, мало-мало не впавши.
Ґорм зиркнув на неї з-понад щита, і тепер настала його черга всміхатися.
— Ти достойна противниця, — мовив він. — Найнебезпечніша серед усіх, із ким я бився, — він ступив уперед, поставив захищений сталлю чобіт на впалий меч і вдавив його в дерен. — Але надходить твоя смерть.
— О боги, — прохрипів Бранд, відчуваючи, як холод проймає його до кісток.
Тепер Шпичка билася двома кинджалами, якими годі було дістати противника, і Ґорм ганяв її по бойовищу широкими блискучими махами велетенського меча й видавався тепер навіть сильнішим, ніж досі.
Ґеттландці враз притихли, тимчасом як галас із протилежного боку долини подвоївся.
Бранд молився, щоб Шпичка трималася на відстані, але знав, що її єдина можливість перемогти — це завдати удару зблизька. Вона теж це знала. Пірнувши під високо націлений змах, вона кинулася вперед і здійняла праву руку. Люто зблиснув кинджал, але Ґорм підняв щит, лезо глибоко ввігналося між двома дошками й міцно застрягло.
— Убий його! — просичала королева Лайтлін.
Король Ванстерландії повернув до себе руку з мечем, і Шпичка різонула по ній другим кинджалом. Клинок шкрябонув по кольчужному рукаві й зачепив долоню. Порснула кров, і величезний меч випав із руки.
А можливо, Ґорм зумисне випустив його. Коли Шпичка спробувала штрикнути його вдруге, він перехопив її руку. Пальці стулилися на зап’ястку з глухим звуком, і Брандові здалося, наче йому хтось зацідив у живіт.
— О боги, — прохрипів він.
ПОВІТРЯ
Ш пичка потяглася до Брандового кинджала, але зачепилася ліктем за Ґормів опущений щит. Ванстерець підступив ближче, напираючи на неї. Він міцно стискав її лівий зап’ясток, викручуючи його, і вона відчувала, як ельфійський браслет впинається в тіло. Ґорм відпустив держак щита і схопив її правий рукав.
— Я тебе спіймав! — прогарчав він.
— Ні! — Шпичка запручалася й відхилилася назад, мовби хотіла звільнитися, і він потягнув її до себе. — Це я тебе спіймала!
Вона різко шарпнулася вперед, використовуючи силу противника проти нього самого, і щосили зацідила йому чолом у щелепу. Ґормова голова відкинулася назад. Шпичка вперлася коліном йому в груди і з криком вирвала праву руку.
Ванстерець, однак, і далі чавив своєю хваткою її лівий зап’ясток. Вона мала одну спробу. Тільки одну. Шпичка вихопила з-за спини Брандів кинджал. Ґормів погляд саме повернувся до неї, коли вона вдарила, цілячись йому в шию.
Він рвучко здійняв щитову руку, щоб затулитися. Клинок пробив, і хрестовина у формі переплетених змій вперлася в долоню. Щит вільно теліпався на ремінцях. Шпичка загарчала, натискаючи щосили, але Ґорм, тремтячи від зусилля, зупинив блискуче вістря біля самісінького горла. З-поміж його вищирених зубів текла рожева слина.
А тоді — хоч його долоня й була прохромлена наскрізь, — величезні пальці стулилися довкола її правого кулака, і той опинився в пастці.