Шпичка далебі пробувала. Вона крутилася, вихилялася, стрибала й качалася, але потім стала спотикатися, заточуватися, послизатися й утрачати рівновагу. Спершу вона сподівалася оминути весло й повалити Скіфр додолу, але невдовзі виявила, що саме лише ухиляння від ударів вимагає всіх до останку її сил і кмітливості. Весло летіло на неї звідусіль. Воно било її по голові, по плечах, штурхало в ребра, у живіт, підтинало їй ноги, і вона падала додолу й котилася перевертом, зойкаючи, охаючи й репетуючи.
Сафріт приготувала вечерю, і від її запаху Шпичці бурчало в шлунку. Члени команди їли, пили, простягали розчепірені пальці до вогню, лежали, невимушено спершись на лікті, спостерігали, хихотіли й билися об заклад, як довго вона ще протримається. Коли від сонця лишилося тільки бліде світляне пасмо на західному небокраї, Шпичка була мокра до рубця й вимазана багнюкою з ніг до голови. Забої пульсували болем, а кожен віддих мало не розривав груди, що важко здіймалися.
— Хочеш спробувати вдарити мене? — запитала Скіфр.
Коли щось і могло заохотити Шпичку взяти знову до рук весло, то це можливість добряче вгріти ним свою наставницю.
Але стара мала інші плани.
— Бранде, принеси-но мені ту штабу.
Хлопець вишкріб залишки підливи з миски, підвівся, загорнутий у ковдру, і, облизавши зуби, приніс те, що просила Скіфр. Грубо ковану залізну штабу завдовжки як меч, але на вигляд важчу від нього разів у п’ять.
— Красно дякую, — голос Шпички аж цідився їдкою отрутою.
— А що я мав робити?
Дівчина пригадала, як із такою самою безпорадною міною він стояв тоді на березі моря, біля Торлбю, коли майстер Гуннан виставив проти неї трьох противників, щоб знищити її мрію.
— Те, що завжди робиш, — нічого!
Може, це й було несправедливо, але вона не мала бажання бути справедливою. Ніхто ніколи не чинив із нею по справедливості.
Бранд нахмурив брови й розтулив рота — схоже, збирався відповісти щось різке. Але потім передумав, обернувся й пішов назад до вогнища, щільніше кутаючи згорблені плечі в ковдру.
— Атож! Іди й сиди собі там! — насмішкувато гукнула вона йому вслід.
Вийшло, щоправда, непереконливо, бо ж їй самій понад усе кортіло посидіти біля багаття.
Скіфр наділа щит на руку.
— То що? Ну ж бо, бий мене!
— Цим? — Шпичка насилу підняла триклятущу штабу. — Я воліла б веслом…
— У руках воїна будь-що може бути зброєю, пам’ятаєш? — наставниця постукала Шпичку по чолі кісточками пальців. — Будь-що. Земля. Вода. Ота брила. Досдувоєва голова.
— Га? — буркнув здоровило, зводячи погляд.
— Майте на увазі, з Досдувоєвої довбешки була б грізна зброя, — озвався Одда. — Тверда як камінь і така сама непробивна.
Дехто загиготів, але Шпичці сміх видався звуками якоїсь чужинської мови, коли вона виважила в руці довгий шмат заліза.
— Зараз це — твоя зброя. Вона допоможе тобі набути сили.
— А я гадала, що не можу перемогти силою.
— Але можеш програти через слабкість. Коли будеш здатна вимахувати цією штабою достатньо швидко, щоб дістати мене, тоді твій меч літатиме, як блискавка, і буде такий самий смертоносний. Починай, — Скіфр промовисто зробила величезні очі й пропищала, мавпуючи голос учениці: — Чи, може, це нечесне завдання?
Шпичка зціпила зуби ще сильніше, ніж зазвичай, міцно вперлася ногами в землю і з бойовим риком узялася до справи. Вдавалося так собі. Після кількох помахів рука їй пекла від плеча аж до кінчиків пальців. Її тягнуло за штабою, яка, вдаряючись об землю, вибивала великі грудки багна. Одна така грудка, упавши просто в багаття, здійняла цілу хмару іскор і невдоволений галас команди.
Скіфр танцювала свій хитливий танець, до прикрості легко уникаючи незграбних Шпиччиних ударів. Вона відступала, чекаючи, поки учениця важко пролетить повз неї, іноді відбивала штабу легким порухом щита й вигукувала вказівки, які Шпичка ледве розуміла, годі й казати про те, щоб виконувати їх.
— Ні, не намагайся вести зброю, іди за нею! Не так, більше працюй зап’ястком! Не так, лікоть — до себе! Зброя — одне ціле з тобою! Під кутом, під кутом, ось так! Плече вище! Ноги ширше! Цей клапоть землі — твій! Володій ним! Ти — королева цієї багнюки! Спробуй ще раз. Ні, не так! Ще раз! Не так! Ще раз! Не так, не так, не так!