— Я вражений! — вигукнув до неї Одда, повернувшись на своє місце.
— Тим, що я сцю?
— Тим, що ти сциш сидячи. Я був певен, що ти десь там ховаєш прутня.
Кілька веслярів захихотіли.
— Я думала про тебе те саме, Оддо, — Шпичка підтягнула штани й застібнула пояс. — Схоже, ми обоє лишилися розчаровані.
Цього разу лодію накрило хвилею реготу. Колл гиготів, аж захлинався, а Рульф схвально пристукував долонею по кормовій фігурі голубки. Одда реготав гучніше за всіх, закинувши голову назад і демонструючи разок підпиляних зубів. Сафріт поплескала дівчину по спині, коли та, шкірячись, гепнулася на своє місце, а Бранд подумав, що Рульф мав рацію. У Шпичці не було нічого відразливого, коли вона всміхалася.
Той порив вітру, що забризкав Оддиних сусідів, виявився першим із багатьох. Небо потемніло, і Та-Хто-Виспівує-Вітер завихорила довкола лодії холодною піснею, здіймаючи брижі на спокійному плесі Дивної і метляючи Брандовим волоссям. Хмарка невеликих білих пташин, залопотівши крилами, знялася в повітря. А на тлі зсинілого неба кружляли й вирували вже незліченні зграї.
Скіфр сягнула рукою під свій клаптиковий плащ і взялася перебирати численні руни, обереги й священні символи, що їх носила на шиї.
— Це таки лихе знамення.
— Схоже, буря насуває, — пробурмотів Рульф.
— Я бачила, як із такого неба падає град завбільшки з голову дитини.
— Може, слід витягнути човен на берег? — запитав отець Ярві.
— Перевернути догори дном і сховатися під нього, — Скіфр не відривала очей від хмар, наче полководець, що спостерігає за ворожим військом, яке наступає. — І варто поквапитися.
Щойно діставшись смужки галькового берега, вони причалили. Бранд морщився: вітер віяв чимраз холодніший, перші великі краплини дощу починали сікти по обличчю.
Спершу вони прибрали з палуби щоглу й вітрило, потім припаси, скрині, зброю і щити. Рульф із Брандовою допомогою клинцями й киянкою зняв носову й кормову фігури, після чого дбайливо загорнув їх у проолієну шматину. Колл тим часом допомагав Шпичці заклинити весла в кочетах, щоб, піднімаючи лодію, за них можна було взятися як за держаки. Отець Ярві відімкнув ланцюг, що тримав окуту залізом скриню. Коли Досдувой завдав її собі на плече, жили на його грубезній шиї напнулися. Прикотили шість чималих бочок і розмістили їх за Рульфовою вказівкою довкола зваленого гамузом спорядження. Одда, із дивовижною вправністю орудуючи лопатою, викопав ями, у які мали стати носовий і кормовий виступи судна.
— Витягуйте лодію на берег! — проревів Рульф, і Шпичка всміхнулася, перестрибуючи через борт.
— Ти наче рада з цього всього, — сказав Бранд і аж охнув, коли сповз у холодну воду.
— Я радше десять лодій перенесу, ніж тренуватимуся зі Скіфр.
Дощ посилився, і вже не мало значення, у річці ти чи не в річці — усі однаково були мокрі як хлющ. Волосся й бороди позлипалися, одяг приставав до тіла, а по напружених обличчях струмками стікала вода.
— Ніколи не плавай на кораблі, який не здужаєш перенести, — пробурчав Рульф крізь зціплені зуби. — Раз-два — взяли! Раз-два — взяли!
На кожен його вигук озивалися багатоголосе кректання, стогони й гарчання. Усі — і чоловіки, і жінки — напружували сили: на шиї Сафріт різко виступили жили, Одда щирив жолобчасті зуби, наче дикий звір, і навіть отець Ярві працював справною рукою.
— Тепер перекидаймо! — проревів Рульф, коли вони нарешті витягли лодію з води. — Та ніжно! Як коханку, а не як борця!
— Якщо я перекину її як коханку, то дістану поцілунок? — запитав Одда.
— Я тебе поцілую кулаком, — прошипіла Шпичка крізь зціплені зуби.
Стало темно, як у присмерку, і віддалік прогуркотів Той-Хто-Розмовляє-Громом, коли вони перевернули «Південний вітер» догори дном так, що ніс і корма глибоко вгрузли в болотистий ґрунт. Тепер вони взялися за край борту й понесли лодію далі на берег, місячи чоботами землю й перетворюючи її на ковзьке багно.
— Помалу! Помалу! — кричав отець Ярві. — Обережно! Ще трохи до мене! Ось так! Опускайте!
Вони опустили лодію на бочки. Одда вереснув і несамовито замахав рукою, яку придавило, але, крім нього, ніхто більше ушкоджень не дістав, а «Південний вітер» надійно лежав на підпорах. Змоклі, зболені й захекані, вони заповзли під човен і збилися докупи в темряві.