Сафріт відсмикнула руку.
— Я тебе порізала?
— Ні, — прохрипів він. — Просто засумував за домом.
— Мабуть, там на тебе чекає мила?
— Ні, тільки родина.
— Щоб у такого вродливого парубка та не було милої? Важко в це повірити.
Досдувой нарешті поклав край Шпиччиним вивертам, схопивши її за довге волосся. Відтак другою рукою взяв її за пояс, підняв угору, наче сніп сіна, і пожбурив у яму.
— Декому не щастить у коханні, як проклятому, — скрушно мовив Рульф. Скіфр тим часом оголосила кінець поєдинку й зазирнула до ями: як там її учениця. — Мене надто довго не було вдома, а коли повернувся, дружна вже вийшла заміж удруге.
— Тобі, може, й не пощастило, — пробурмотіла Сафріт, кидаючи у вогонь жмутик Брандової бороди, — а їй пощастило.
— Дати клятву нікого не кохати взагалі — ось це називається «не пощастило в коханні», — зітхнув отець Ярві. — Що старшим я стаю, то менше ніжна турбота праматері Вексен видається мені рівноцінною заміною справжнього почуття.
— У мене була дружина, — сказав Досдувой, намагаючись сісти біля багаття так, щоб побитим сідницям було менш боляче, — але вона померла.
— Якщо ти розчавив її своєю тушею, то це не означає, що тобі не щастить у коханні, — озвався Одда.
— Не смішно, — відказав здоровань, хоча судячи з хихотіння довкола вогнища, багато хто з ним не погодився.
— А мені женячки не треба, — заявив Одда. — Не вірю я в це діло.
— Сумніваюся, що жінки мають до тебе велику довіру, — мовила Сафріт. — Але мені шкода твою руку, яка весь цей час змушена бути тобі за єдину коханку.
Одда вишкірився, блимнувши підпиляними зубами у світлі вогнища.
— Не треба її шкодувати. Моя рука — ніжна коханка, і ніколи не відмовляє мені.
— І, на відміну від усіх нас, її не відлякує сморід із твого рота, — Сафріт змахнула кілька обрізаних волосин з Брандової коротко підстриженої бороди й оголосила: — Готово.
— Можна позичити в тебе ножиці? — запитала Скіфр.
Сафріт оглянула сивий йоржик на маківці жінки.
— Що ж тут стригти?
— А це не для мене, — стара наставниця кивнула в бік Шпички, що вже вибралася з ями й шкутильгала до них, кривлячись і потираючи зболену голову. Розтріпане волосся стирчало навсібіч. — Схоже, треба постригти ще одне наше ягнятко. Досдувой показав, що ця копиця — її вразливе місце.
— Ні.
Шпичка кинула на землю свою побиту дерев’яну зброю і заправила кілька пасом собі за вухо. Дивно: вона ніколи анітрохи не переймалася тим, який має вигляд.
Скіфр звела брови.
— Не думала, що до твоїх численних вад належить марнотність.
— Я пообіцяла матері, — відказала Шпичка, схопила коржик, брудними пальцями запхала відразу половину до рота й глитнула за одним гамом. Може, вона й не могла здолати трьох чоловіків за раз на полі бою, але за столом — Бранд у цьому не мав жодних сумнівів — взяла б гору над ними завиграшки.
— Я й гадки не мала, що ти так поважаєш думку матері, — зауважила Скіфр.
— Я не поважаю. Вона тільки й знає, що докучати мені. Постійно повчає, як усе слід робити, і це завжди не так, як я хочу, — Шпичка розривала коржик зубами, наче вовк свою здобич. Вона їла й говорила одночасно, розкидаючи крихти. — Постійно непокоїться, що люди про мене подумають, що вони мені заподіють, як мене скривдять чи як їй буде соромно за мене. Їж так, розмовляй сяк, усміхайся так, сци ось так…
Поки вона це казала, Бранд думав про сестру, яка лишилася сама й не мала нікого, хто подбав би про неї. І зненацька його охопив гнів.
— О боги, — пробурчав він. — Чи є таке благословення, яке б ти не вважала за прокляття?
Шпичка насупилася й обернулась до нього зі щоками, напханими їжею.
— Що це значить?
— А те, що в тебе є мати, якій не начхати на тебе, — гарикнув він, ураз відчувши до неї відразу, — і домівка, де на тебе чекають і де ти в безпеці! А ти все одно на щось нарікаєш!
Повисла ніякова мовчанка. Очі отця Ярві зробилися вузькі, як щілини, а Коллові, навпаки, — великі, як блюдця. Фророві брови здивовано полізли догори. Шпичка поволі прожувала й ковтнула те, що мала в роті. Вона видавалася такою ошелешеною, ніби дістала по обличчю. А може, навіть більш ошелешеною. Адже по обличчю її били щодня.
— Як я ненавиджу людей, — пробурмотіла дівчина й вихопила з руки Сафріт ще один хлібець.
Навряд чи то був добрий учинок сказати таке, але чи не вперше Бранд не зміг втримати язика за зубами: