— Будемо сьогодні тренуватися? — запитала Шпичка, дивлячись, як товариство розсідається довкола вогнища й починає свої щовечірні веселощі. Раз по раз чулися вибухи реготу: це Колл мавпував Одду, переказуючи котрусь із його байок.
Скіфр глянула на неї, зблиснувши оком у тьмяному світлі.
— Уже пізно, а завтра на нас чекає тяжка робота. Ти точно хочеш сьогодні тренуватися?
Шпичка розгорнула носаком чобота купку деревної стружки.
— Може, трохи?
— Ми ще зробимо з тебе справжню вбивцю. Неси зброю.
Щойно зайнялося на світ, Рульф копняками розбуркав команду, що невдоволено бурчала у своїх постелях. Його дихання вихоплювалося парою у вологому повітрі.
— Вставайте, шматки лайна! Попереду найважчий день вашого життя!
Відтоді як вони відчалили з Торлбю, легких днів у їхньому житті не було, але стерничий не збрехав. Волочити корабель через пагорби виявилося так тяжко, як і гадалося.
Зі стогонами вони смикали за линви; з гарчанням навалювалися на весла, які обернули лопатями досередини, щоб утворити держаки; підважували плечима кіль, коли полози чіплялися за щось; надсаджувалися й тягли одне за одного, сплітаючись в один смердючий і лайливий клубок. Попри те що в лодію були запряжені четверо волів, уся команда невдовзі мала синці від падінь, руки були стерті до крові мотузками, а по всьому тілу було повно скалок і слідів від ударів галузками.
Сафріт ішла попереду й прибирала з дороги гілки. Колл раз по раз шмигав під кіль із відром дьогтю навпереміш зі смальцем, щоб змастити полози. Отець Ярві кричав погоничам їхньою мовою, ті ж ніколи не штрикали волів рожном, лише впівголоса щось лагідно мурмотіли до них.
Під гору, увесь час під гору. Дорога — погано вторована, саме каменюччя й коріння. Частина команди зі зброєю ішла поміж деревами трохи осторонь, видивляючись розбійників, які могли влаштувати засідку, щоб напасти на них, пограбувати й продати в рабство.
— Значно вигідніше торгувати командою корабля, ніж торгувати з командою корабля, це вже напевне, — Одді вочевидь це було відомо з власного досвіду, про що засвідчило його зітхання.
— Або ніж волочити корабель через ліс, — прокректав Досдувой.
— Не марнуйте сил на розмову, — витиснув Рульф крізь зціплені зуби. — Вони вам ще знадобляться.
Ранок добігав кінця, і Мати Сонце починала немилосердно пражити. Зморених волів і зморених людей, що важко сунули вгору, хмарою обсіли жирні мухи. Піт дзюрком збігав обстриженою половиною Шпиччиної голови і скрапував з брів. Сорочка просякла ним наскрізь і боляче муляла пипки. Багато хто роздягнувся до пояса, а деякі пішли навіть далі. Одда працював у самих лише чоботах, світячи щонайволохатішим задом, яким тільки могла похизуватися людина чи тварина.
Шпичка мала б дивитися собі під ноги, але мимоволі косувала поглядом на Бранда по той бік лодії. Поки інші бурчали, спотикалися й сипали прокльонами, він просто йшов, уп’явши очі перед себе. Мокре волосся обліпило йому обличчя зі зціпленими щелепами, а грубі м’язи на вкритих краплинами поту плечах напиналися, коли хлопець без жодного слова скарги двигав цей важезний тягар. Це була справжня сила. Таку саму мав Шпиччин батько — солідну, небагатослівну й надійну, як Батько Земля. Вона пригадала слова, які королева Лайтлін сказала їй перед відплиттям: «Дурні похваляються тим, що збираються зробити. А герої беруться до діла й роблять». Шпичка знову скинула оком на Бранда й усвідомила, що їй хочеться бути трохи схожою на нього.
— Атож, — пробурмотіла Сафріт, підносячи бурдюк із водою до порепаних губ Шпички, щоб та змогла попити, не відпускаючи линви. — Ладний парубок.
Шпичка різко перевела погляд. Вода попала їй не в те горло, і вона мало не захлинулася.
— Не розумію, про що ти.
— Звісно, — Сафріт запхнула язик за щоку. — Саме тому ти так старанно не дивишся.
Одного разу вони навіть зустрілися зі скупаними в поті нижньоземцями, що волокли лодію в протилежний бік. Вони кивнули одне одному, але не стали витрачати сил на привітання. Шпичці й без того бракувало повітря, у грудях пекло вогнем і нив кожен м’яз. Боліли навіть нігті на ногах.
— Я не велика прихильниця… веслування, — прохрипіла вона, — але, їй-бо… я вже краще б… сиділа в лодії… на веслах… ніж несла її.
З останніх сил вони витягли «Південний вітер» непоступливим схилом на рівну галявину. Полози заскреготіли й зупинилися на місці.
— Тут ми станемо на спочинок! — оголосив отець Ярві.