— Ти — буря, — почула вона серед галасу спокійний голос Скіфр. — Не чекай, поки вони нападуть. Нехай вони бояться. Нехай вони вагаються.
Щойно Єннер оголосив початок наступного двобою, Шпичка з криком кинулася на противника, пхнула його на вражених товаришів, рубонула тренувальним мечем по животі й зацідила по голові дерев’яним топірцем так, що аж задзвеніло, а на шоломі лишилася вм’ятина. Якусь хвилю чоловік хитався, як п’яний, силкуючись під регіт команди «Південного вітру» підняти шолом з очей.
— Чоловіки, навчені битися в стіні щитів, звикли думати тільки про те, що попереду. Щит стає слабиною. Нападай з боків.
Черговий противник був приземкуватий і коренастий, як дубовий стовбур, пильний і обережний. Шпичка відступала під натиском його щита, доки невдоволені вигуки команди «Чорного пса» не змінилися на радісні. Тоді вона несподівано прокинулася, удала, що битиме зліва, сама метнулася вправо, замахнулася мечем, цілячи високо, а коли противник здійняв щит, підчепила топірцем його за ногу й смикнула так, що той з вереском беркицьнувся додолу. Шпичка вістрям меча полоскотала йому горло.
— Саме так. Постійно будь там, де тебе не чекають. Завжди атакуй. Завдавай удару першою і завдавай удару останньою.
— Нікчемні цуцики! — гарикнув Плазун. — Мені соромно бути з вами в одній команді!
Він схопив із землі впалого меча, узяв щита з намальованою на ньому білою стрілою і ступив у коло.
Плазун був лютий, швидкий і розумний, але Шпичка була швидша, розумніша й значно лютіша за нього. Крім того, Скіфр навчила її таких хитрощів, які йому навіть не снилися. Вона танцювала довкола нього, виснажувала його, засипáла градом ударів, аж доки Плазун уже й не знав, куди обертатися, щоб відбити черговий. Урешті, коли він зробив випад, Шпичка ухилилася, ковзнула йому за спину й плазом меча відважила по дупі такого ляпанця, що його чути було, либонь, навіть у Калиєві.
— Це була нечесна випроба, — прогарчав тровенландець, підводячись.
Було очевидно, що вдарені сідниці печуть і йому страшенно кортить їх потерти, але він стримується.
Шпичка стенула плечима.
— На полі бою немає місця чесності.
— На полі бою ми билися б сталлю, дівко, — він пожбурив на землю тренувальний меч. — Зі справжніми клинками цей поєдинок закінчився б інакше.
— Твоя правда, — погодилася Шпичка. — Замість гоїти побиту дупу й побиту гордість, ти збирав би свої кишки з розпанаханого заду.
Команда «Південного вітру» вибухнула сміхом. Єннер спробував заспокоїти свого стерничого, запропонувавши йому елю, але той відштовхнув кухоль.
— Дайте мені мою сокиру, і ми подивимося, сучко!
Сміх урвався. Шпичка зібгала губи й плюнула йому під ноги.
— Бери свою сокиру, кнуряко, я готова.
— Ні, — рука Скіфр загородила їй дорогу. — Час іще настане, коли тобі доведеться зустрітися лицем до лиця зі Смертю. Але не сьогодні.
— Ха! — сплюнув Плазун. — Боягузи!
Зі Шпиччиного рота вихопилося горлове гарчання, але Скіфр знову відштовхнула її назад і щілинами очей глянула на Плазуна.
— Ти торба зі бздом, стерничий. Ти порожня людина.
— Де ж пак порожня? У ньому лайна по саме нікуди, — Одда виступив уперед. Шпичка здивувалася, помітивши, що в його руці зблиснув ніж. — Хоробрішого товариша по веслу, ніж ця дівчина, я не мав ні серед чоловіків, ні серед жінок. Образиш її ще раз — і я покладу собі за обов’язок убити тебе власноруч.
— Тобі ще доведеться посперечатися за це право зі мною, — прогуркотів Досдувой, відкидаючи ковдру й випростуючись у весь свій велетенський зріст.
— І зі мною, — Бранд стояв поруч із нею, тримаючи перев’язану долоню на своєму гарному кинджалі.
Багато рук з обох боків уже торкалися зброї, і — зважаючи на випитий ель, уражену гордість і програне срібло — все швидко могло обернутися вкрай кепсько. Але перш ніж відбулося зіткнення, отець Ярві поквапно стрибнув між двома наїжаченими ватагами.
— Хіба в нас не досить ворогів, щоб перетворювати на них ще й друзів? Кров, пролита тут, буде пролита даремно! Нехай кулак стане долонею! Нехай цей день належатиме Батькові Голубів! Ось, тримайте!