— Колись один давній товариш сказав мені: що більше ворогів, то більше слави нам припаде, — мовив Рульф, посмикуючи тятиву мозолястими пальцями, від чого та розсерджено гула.
Досдувой зняв проолієну тканину з голови своєї здоровенної сокири.
— Імовірність померти також більша.
— Хто ж хоче зустріти Смерть старим, сидячи коло вогнища? — Одда блимнув своєю божевільною усмішкою, і на його зубах заблищала слина.
— Такий кінець не видається мені аж надто поганим, — Фрор запхав руку в торбинку, а тоді витягнув її, усю в синій фарбі, і, розчепіривши пальці, притиснув до обличчя; на обличчі лишився великий відтиск долоні. — Але я готовий до бою.
А ось Бранд готовим не був. Рани від мотузки досі боліли на забинтованих долонях. Він щосили стиснув ними держак бойової сокири і щит, на якому Рін намалювала дракона — здавалося, це було сто років тому і за пів світу звідсіля. Конярі постійно рухалися, ділилися на менші групи і знову сходилися в одну, струмували рівниною, наче швидкоплинна річка, невпинно наближаючись до пагорба. Під рогатим черепом майорів білий стяг, миготіли гримаси: злі, звірині, затяті, із вищиреними зубами й вибалушеними очима. І їм не було ліку.
— О боги, — прошепотів Бранд.
Невже він справді вибрав це замість спокійної, безпечної і нудної праці в кузні Ґаден?
— Скіфр! — тихо, але нагально покликав отець Ярві.
Стара, схрестивши ноги, сиділа під деревом і похмуро вдивлялася в згасле вогнище, мовби прагнула відшукати у вугіллі відповідь, як їм вибратися зі скрути.
— Ні! — різко кинула вона через плече.
— Стріли! — вереснув хтось, і Бранд побачив їх — чорні тріски, що здійнялися високо в небо й полинули з вітром.
Одна, тріпочучи оперенням, промайнула повз нього й уп’ялася в землю. Незначний повів вітру — і цей шматочок дерева й металу пробив би Брандові груди. Він помер би тут під кривавим небом і ніколи більше не побачив би знову ні сестри, ні порту, ні смітників Торлбю. Навіть ті речі, які ти завжди ненавидів, видаються прекрасними, коли згадувати їх у такому місці, як це.
— Шикуйтесь у стіну, ледарі! — ревнув Рульф, і Бранд поквапився стати між Оддою і Фрором.
Заскреготіло дерево й залізо, коли вони зімкнули щити: лівий край — під щит сусіда, правий — над. Бранд тисячу разів будував стіну щитів на тренуваннях, і тепер ноги й руки, згадавши все, рухалися самі. Це було добре, адже голову його виповнювала якась каламуть. Воїни зі списами та луками юрмилися позаду, підбадьорюючи й плескаючи передню лаву по спинах. Ті, у кого щитів не було, стояли напоготові: вони мали вбивати всякого, хто проб’ється крізь стіну й затуляти пролом у ній, коли хтось із їхніх товаришів упаде. Коли хтось загине. Бо ж сьогодні тут загине чимало люду, і то вже ось-ось.
— Навіть поснідати не дали, падлюки! — невдоволено кинув Одда.
— Якби я мав на думці когось убити, то волів би, щоб цей хтось мав порожній шлунок, — пробурчав Фрор.
Брандове серце мало не вистрибувало йому з грудей, коліна трусилися від бажання втікати, а щелепи щосили стискалися від потреби лишитися. Лишитися з його командою, з його братами, з його родиною. Він ворухнув плечима, щоб відчути їх поруч, тісно притиснутих до нього. О боги, як же йому кортить сцяти!
— Звідки в тебе цей шрам, Фроре? — витиснув він крізь зціплені зуби.
— Тобі саме зараз стало цікаво? — здивувався ванстерець.
— Якщо я помру, то хотів би щось знати про свого оплічника.
— От коли помреш, тоді я тобі й розповім, — Фрор блимнув божевільною усмішкою; його здорове око біліло посеред синього відбитка долоні.
Отець Ярві, ховаючись за заслоною стіни щитів, кричав щось мовою конярів, щоб дати шанс Батькові Миру, але у відповідь були тільки стріли, що вдарялись у дерево й пролітали над головами. Хтось зойкнув: гострий стрижень уп’явся йому в ногу.
— Сьогодні панує Мати Війна, — пробурмотів Ярві, виважуючи в руці свого кривого меча. — Покажи їм, як треба стріляти з лука, Рульфе!
— Стріли! — закричав стерничий.
Бранд відступив і повернув щит під кутом, щоб утворити пройму для пострілу. Рульф став біля нього зі своїм туго напнутим чорним луком, тятива якого бриніла люттю. Бранд відчув на щоці вітер від випущеної стріли і, ступивши на місце, знову зімкнув свого щита з Фроровим.