— Проштовхнути вперед чи витягнути? — різко запитала Сафріт, міцно стискаючи Оддину закривавлену руку.
Отець Ярві тільки мовчки дивився вниз, потираючи гостре підборіддя. Пальці лишали після себе червоні сліди на щоці.
Лють щезла, наче її ніколи й не було; вогонь, що палав усередині, згас, зоставивши сам попіл. Батько ніколи не розповідав їй, що бойовий шал — це позичена сила, борг, який доведеться віддавати в подвійному розмірі. Шпичка стиснула в долоні мішечок з кісточками його пальців, але не знайшла в цьому розради. Вона бачила довкола людей, що стогнали й стікали кров’ю, бачила ту різанину, яку вони вчинили. Яку вона вчинила.
Вона була вбивця, і годі було це заперечити.
Шпичка різко зігнулася, мовби її вдарили в живіт, і зблювала на траву жовчю. Тремтячи, випросталась. Світло було занадто яскраве, коліна їй підгиналися, а перед очима все пливло.
Вона була вбивця. І вона хотіла до матері.
Шпичка побачила, що Бранд, озирнувшись, дивиться на неї через плече. Обличчя його було обдерте з одного боку, струминка крові стікала шиєю за комір. Обривки бинтів теліпалися довкола затисненого в руці червоного кинджала.
— Ти як? — хрипко запитав він.
— Не знаю, — відказала Шпичка, і її знову знудило; якби вона щось з’їла перед битвою, то, мабуть, блювала б без упину.
— Треба повернутися на «Південний вітер», — вигукнув хтось верескливим від паніки голосом.
Отець Ярві похитав головою.
— Вони засиплють нас дощем стріл із берега.
— Нам потрібне диво, — видихнув Досдувой, здійнявши очі до рожевого неба.
— Скіфр! — закричав Ярві. Стара, що сиділа, згорбившись і бурмочучи собі щось під ніс, скривилася, мовби їй докучала муха. — Скіфр, ти нам потрібна!
— Вони знову наступають! — загорлав хтось із пошарпаної стіни щитів.
— Скільки? — запитав Ярві.
— Більше, ніж минулого разу! — крикнув Рульф, накладаючи стрілу на тятиву свого чорного лука.
— Наскільки більше?
— Набагато!
Шпичка хотіла ковтнути слину, але в роті пересохло. Вона почувалася такою слабкою, що ледве могла здійняти батькового меча. Колл носив воду тим, хто стояв у стіні щитів. Воїни пили з гарчанням і кривилися від ран.
Фрор прополоскав рот водою і виплюнув.
— Що ж, настав час дорого продати наші життя. Твоя смерть надходить!
— Твоя смерть надходить, — пробурмотіли ще кілька чоловіків, але це пролунало радше як тужливе голосіння, а не зухвалий виклик.
Шпичка чула, як наближаються конярі, чула їхні бойові кличі й тупіт швидких кроків. Чула, як гарчать північани, готуючись зустріти ворога, і, попри слабкість, стиснула зуби та здійняла почервонені топірець і меч. Вона рушила до стіни, до зритої ногами смужки землі за нею, хоча цього разу не почувала ні радості, ні шалу.
— Скіфр! — загорлав отець Ярві.
З розлюченим криком стара зірвалась на ноги й скинула з себе плащ.
— Що ж, будьте прокляті тоді!
І вона затягнула якесь поспів’я, спершу тихе й невиразне, але що далі, то голосніше. Вона минула Шпичку, наспівуючи слова, яких та не розуміла й ніколи не чула досі. А проте здогадалася, що то не людська мова.
То були ельфійські слова, і то була ельфійська магія. Магія, яка розламала Бога й потрощила світ. Кожна волосинка на Шпиччиному тілі стала дибки, немовби повіяв холодний вітер.
Поспів’я лунало чимраз гучніше, швидше й несамовитіше. А тоді Скіфр висмикнула з-за пасків, що обплітали її тіло, два жолобчасті й ґулясті шматки темного металу і вставила їх один в одного. Клацнуло, мовби замкнувся замок.
— Що вона коїть? — запитав Досдувой, але отець Ярві стримав його, здійнявши зсохлу лівицю.
— Те, що мусить.
Скіфр витягнула руку, у якій тримала ельфійську реліквію.
— Розступіться! — наказала вона.
Хитка стіна щитів розділилася надвоє, і Шпичка визирнула в просвіт. Там аж роїлося від конярів, вони сунули схилом, оминаючи трупи своїх загиблих і швидкими стрибками долаючи шлях. У їхніх безжальних очах була Смерть.
Пролунав гуркіт, наче десь поруч ударив грім, палахнуло світло, і найближчий ужак покотився схилом, немовби дістав щигля велетенським пальцем. Розлігся ще один виляск, і недовірливий гомін пробіг серед північан, коли ще одного ворога розкрутило на місці, наче дзиґу, а плече його охопило полум’я.