— О боги, яке воно величезне, — пробурмотів Бранд.
— О боги, яке воно потворне, — докинула Шпичка.
— Калиїв — як той сечовий міхур, що поступово наповнюється, — пояснила Скіфр, длубаючись у носі. Ретельно дослідивши видобуте, вона витерла палець об плече найближчого весляра так, що той навіть не помітив. — Навесні він роздимається: північани, люд із Південної імперії, конярі зі степів — усі стікаються сюди торгувати. Улітку він лускає, і вся смердота розливається по рівнині. А взимку вони всі від’їжджають, і місто знову зсихається.
— Тхне від нього сечею — що правда, то правда, — пробурчав Рульф, морщачи ніс.
По обидва береги річки здіймалися дві великі присадкуваті вежі з грубого колоддя, а між ними була натягнута залізна сітка. Чорні ланцюги їжачилися шипами, вгиналися під напором спіненої води, збирали на собі уламки дерева й сміття, перепиняючи весь рух Денною.
— Князь Варослав спіймав своїм залізним неводом чималий улов, — зауважив отець Ярві.
Шпичка ще ніколи не бачила так багато кораблів у одному місці. Вони гойдалися на водах річки, громадилися біля причалів, тісними рядами стояли на обох берегах зі знятими щоглами. Тут були судна з Ґеттландії, Ванстерландії і Тровенландії. З Ютмарку і з Островів. Були дивні судна — мабуть, із південних країв — темні й занадто череваті, щоб тягти їх через Горішній волок. Там були навіть дві величезні галери, кожна з трьома рядами весел. «Південний вітер», пропливаючи повз них, видавався геть крихітним.
— Подивіться на цих велетнів, — прошепотів Бранд.
— Кораблі Південної імперії, — сказав Рульф. — На кожному — три сотні чоловік команди.
— Саме їхні команди й потрібні князеві, — мовив Ярві, — щоб битися на його дурній війні проти конярів.
Шпичка аж ніяк не почувалася в захваті від думки, що треба буде знову битися з конярами. Чи, як на те пішло, від потреби залишитися в Калиєві на все літо. У батькових розповідях тут пахло значно приємніше.
— Гадаєш, він захоче допомоги від нас?
— Він її точно захоче, так само як ми хочемо її від нього, — Ярві, насупившись, глянув на княжий терем. — Чи зажадає він її, ось у чому питання.
Князь вочевидь зажадав її вже від багатьох. На пристані юрмилося чимало кислолицього люду з земель Потрощеного моря. Усі вони застрягли в Калиєві, чекаючи, коли князь Варослав вирішить опустити ланцюги. Похмурі, вони тинялися гуртами поміж похилених наметів, лежали під трухлявими навісами, ошукували одне одного в кості, пили прокислий ель, багато лаялися й неприязно позирали на кожного, а надто — на новоприбулих.
— Варославові слід якомога швидше знайти ворогів для цих людей, — пробурмотів Ярві, коли вони зійшли з «Південного вітру». — Поки вони не знайдуть їх самі собі десь поблизу.
Фрор, закріпляючи носову линву, кивнув.
— Немає нічого небезпечнішого за воїнів, які байдикують.
— Вони всі дивляться на нас, — Бранд, якому вранці зняли перев’язки, нервово скубав кірку на ранах від мотузки, що зміїлися вздовж зап’ястків і далі.
Шпичка штурхнула його ліктем.
— Може, то твоя слава летить попереду нас, Звитяжцю Корабля?
— Радше то летить слава отця Ярві. Мені це не подобається.
— А ти вдай, ніби подобається, — порадила Шпичка, прибираючи хороброго виразу й відповідаючи викличним поглядом кожному, хто зиркав на неї, — принаймні намагалася це робити, тимчасом як гарячий вітер шпурляв їй в очі пісок і лопотів сорочкою по спітнілій спині.
— О боги, який же тут сморід, — здушено промовив Бранд, коли вони зійшли з рипливого причалу й відчули під ногами Батька Землю.
Шпичка навіть якби хотіла заперечити, то не змогла би для цього набрати достатню кількість повітря. У покручених вуличках скрізь валялися засохлі кізяки, собаки гризлися за якісь покидьки, а коло дверей стирчали жердини з настромленими на них мертвими тваринами.
— Вони це продають? — стиха запитав Бранд.
— Ні, це їхні жертви богам, — відказав отець Ярві. — Так їхні боги відразу бачать, який дім приніс жертву, а який — ні.
— А ті? — Шпичка вказала на кілька оббілованих туш, які злегка гойдалися на палі посеред майдану, оточені роєм мух.
— Дикунство, — насупившись, пробурмотів Рульф.
Шпичка відчула, як у шлунку щось неприємно зрушилося, коли вона усвідомила, що ці лискучі трупи мають людські форми.