— То це цивілізоване місце? — пробурмотів Бранд, коли Рульф скерував «Південний вітер» до причалу.
— Найцивілізованіше у світі, — відказав отець Ярві. — Хоча здебільшого це означає лише те, що люди воліють встромляти одне одному ножа в спину, а не ставати до бою віч-на-віч.
— Так менша ймовірність забризкати кров’ю розкішні шати, — докинула Шпичка, спостерігаючи, як якийсь чоловік навшпиньках біжить пристанню, підібравши шовкове вбрання над кісточками ніг.
Великий, череватий і явно перевантажений корабель із зеленими від цвілі бортами перехнябився так сильно, що половина весел не діставали до води. Перелякані пасажири юрмилися по одному боці. Коли Бранд втягував весло, двоє чи то самі стрибнули, чи то були скинуті у воду. У повітрі висіла поволока диму і тхнуло горілим деревом, але сильнішим був запах паніки, міцний, як сморід перепрілого сіна, і чіпкий, як зараза.
— Схоже, нас знову спіткала невдача! — вигукнув Досдувой, коли Бранд вибрався на причал слідом за Шпичкою.
— Я не надто вірю в удачу, — сказав отець Ярві. — Лише у вдало сплановані дії і невдало сплановані. У глибокі задуми й поверхові.
Він підійшов до припорошеного сивиною північанина з довгою бородою, розділеною надвоє і зав’язаною за шиєю. Чоловік невдоволено хмурився, споглядаючи, як вантажать судно, доволі схоже на їхню лодію.
— Добрий день… — почав міністр.
— Який же він добрий! — прогримів північанин, перекрикуючи загальний шум і гам. — І ви тут не знайдете багатьох, хто з вами згодився б!
— Ми з «Південного вітру», — сказав Ярві, — спустилися Денною з Калиєва.
— Я Орнульф, капітан «Матері Сонця», — він кивком голови вказав на свою пошарпану негодою лодію. — Ми вирушили з Ройстока два роки тому. Навесні ми торгували з альюками й набрали щонайкращого товару. Прянощі, вино, намисто та інші скарби, побачивши які наше жіноцтво ридало б від щастя, — він скрушно похитав головою. — Ми винаймали склад у місті, але вчора вночі він згорів. Ми все втратили. Усе пішло з димом.
— Мені шкода це чути, — мовив міністр. — Та все ж боги, забравши товар, лишили вам ваші життя.
— Саме тому ми й забираємося з цього проклятущого міста, поки не втратили ще й їх.
Почувся жіночий вереск, такий пронизливий, аж кров холонула в жилах. Ярві спохмурнів.
— Тут завжди так?
— То ви ще нічого не знаєте? — здивувався Орнульф. — Імператриця Теофора померла вчора вночі.
Бранд зиркнув на Шпичку. Та скривилася й почухала шрам на голові.
— І хто тепер править? — після новини про смерть імператриці бадьорості в голосі отця Ярві значно поменшало.
— Як я чув, сьогодні вранці на трон посаджено її сімнадцятилітню племінницю Віаліну, що стала тридцять п’ятою Імператрицею Півдня. Але мене на цю врочисту подію, на жаль, не запросили, — пирхнув Орнульф.
— То хто ж править? — повторив запитання Ярві.
Північанин мотнув головою праворуч, потім ліворуч.
— Наразі — простолюд. Поки закон ще спить, люди зводять порахунки між собою.
— Як я розумію, люди тут добре пам’ятають, хто і що їм винен, — докинув Рульф.
— Ще б пак! Список боргів ведуть із діда-прадіда. Я чув, що саме так і почалася пожежа: якийсь купець вирішив помститися іншому. Ладен битися об заклад: у тому, що стосується давніх образ, сама прамати Вексен може в них дечого повчитися.
— Я б на це не поставив, — пробурмотів отець Ярві.
— Дядько юної імператриці, дука Мікедас, хоче взяти владу у свої руки. У місті повно його воїнів. Буцімто щоб забезпечити порядок, каже він. Поки народ не призвичаїться.
— Призвичаїться до того, що дука став біля керма?
Орнульф гмикнув.
— А я гадав, що ти тут новенький.
— Можновладці скрізь однакові, — відказав Ярві.
— Може, цей дука наведе тут порядок, — з надією мовив Бранд.
— Схоже, що йому треба сотень п’ять мечів, щоб навести порядок у самому лише порту, — зауважила Шпичка, похмуро дивлячись на безладне юрмище.
— Мечів йому не бракує, — відказав Орнульф, — але він неполюбляє північан. Якщо маєте ліцензію від Верховного короля, то будете квітувати. Усім іншим варто забиратися звідси якнайшвидше, поки дука не понакладав на нас мита й не обчухрав до самого стебла, а то й гірше.
Ярві стиснув тонкі губи.
— У нас із Верховним королем не найтепліші стосунки.
— Тоді вертайся на північ, друже, поки ще маєш змогу.
— Якщо вирушиш на північ, то опинишся в сітях князя Варослава, — сказав Бранд.
— Він досі відловлює кораблі з командами? — Орнульф схопився обіруч за двійчату бороду і смикнув її так, наче хотів відірвати. — А бодай йому! Стільки вовків довкола! І як чесний злодій має заробляти собі на життя?