Вони спали на підлозі в одній кімнаті. Коли вони сюди прибули, Бранд не бачив у цьому нічого незвичного, адже доти вони кілька місяців спали мало не одне на одному. Але тепер він лежав пів ночі в липкій духоті й не міг заснути, відчуваючи її близькість. Дослухаючись до безугавного гамору міста й намагаючись виокремити серед усіх цих звуків її повільне дихання. Думаючи про те, як легко було би простягнути руку й торкнутися її…
Бранд усвідомив, що знову скоса витріщається на її дупу, і змусив себе опустити очі додолу.
— Святі боги, — безгучно прошепотів він, але не мав жодної гадки, до котрого з них звертатися з таким клопотом.
— Я страшенно радий, що бодай хтось із нас має перемоги, — гірко кинув Ярві.
— Знову невдача в палаці? — здушено витиснув досі зігнутий Бранд, що відчайдушно намагався чимось зайняти свою увагу.
— У тому палаці удачі не водиться взагалі, — відказав Рульф.
— Ще один втрачений день, — Ярві опустився на лавку й понурив плечі. — Нам пощастить, якщо випаде ще одна нагода почути образи від дуки Мікедаса, годі й казати про те, щоб зустрітися з його племінницею.
— Я гадала, ти не віриш в удачу, — мовила Шпичка.
— Зараз мені лишилася тільки одна надія, що удача вірить у мене.
Отець Ярві видавався збентеженим. Бранд ніколи не бачив його таким. Навіть під час битви з конярами він, здавалося, завжди був упевнений у своїх діях. Тепер Бранд замислився, чи не було це все маскою, яку міністр надівав на себе. Маску, що дала тріщини. Він уперше болісно усвідомив: Ярві лише на кілька років був старший за нього й мусив тримати у своїх руках — з яких тільки одна була справна — долю всієї Ґеттландії.
— Цікаво, що там зараз у Торлбю? — з тугою в голосі пробурмотів Колл, дриґаючи вдареною ногою.
— Надходять жнива, мабуть, — відказав Досдувой, який закачав сорочку, щоб оглянути свої синці.
— Золоте колосся ячменю гойдається на полях, — докинула Скіфр.
— Торговці з’їжджаються на ринки, — Сафріт бавилася купецькими важками, які носила на шиї. — У портах роїться від кораблів. Гроші течуть у кишені.
— Якщо тільки хлібá не спалили ванстерці, — буркнув Ярві. — А купців не затримала в Скекенгаузі прамати Вексен. Бо тоді на полях тільки чорнітиме стерня, а порти стоятимуть порожні. Хтозна, можливо, прамати вже підбурила проти нас нижньоземців. А також інглінгів, із Блискучим Їллінгом на чолі. Можливо, тисячі ворогів уже марширують на Ґеттландію.
Бранд натужно ковтнув слину, думаючи про Рін у їхній незахищеній хатці поза міськими мурами.
— Ти справді так гадаєш?
— Ні. Поки що ні. Але невдовзі — цілком можливо. Час спливає, а я нічого не можу вдіяти. Завжди ж має бути якийсь спосіб, — міністр утупився в землю, смикаючи ніготь великого пальця на скарлюченій руці. — Половина війни ведеться словами, і перемогу здобувають слова. Правильні слова до правильних людей. Але я не знаю ні перших, ні других.
— Усе налагодиться, — пробурмотів Бранд, який хотів допомогти, але гадки не мав, що зробити.
— Хотів би я знати як, — Ярві затулив бліде обличчя долонями, суха рука поруч зі здоровою видавалася зіпсутою іграшкою. — Нам потрібне диво, чорт забирай!
Цієї миті пролунав стукіт у двері.
Скіфр здійняла брову.
— Хіба ми чекаємо на гостей?
— У нас не надто багато друзів у цьому місті, — зауважила Шпичка.
— У тебе ніде не надто багато друзів, — сказав Бранд.
— Може, це мати Скер надіслала своїх людей із вітаннями, — припустив Ярві.
— До зброї! — прогарчав Рульф і кинув Шпичці меча, та спіймала його на льоту.
— Їй-богу, я радо стану до бою з будь-ким, — сказав Досдувой, хапаючи списа, — аби тільки не з нею.
Бранд видобув з піхов меча, що колись належав Одді. Після тренувального клинка сталь видалася йому страшенно легкою. Переляк принаймні допоміг йому впоратися з проблемою в штанах.
Двері задрижали від чергових ударів, а це були міцні двері.
Колл підкрався навшпиньках і зазирнув у вічко.
— Якась жінка, — прошепотів він. — З вигляду — заможна.
— Сама? — запитав Ярві.
— Так, я сама, — пролунав з-за дверей приглушений голос. — Я ваш друг.