Дорогу їй заступив похмурий ванстерець, що супроводжував матір Скер у палаці. Його права рука ховалася під складкою плаща, де, поза всяким сумнівом, тримала меча. Поруч із ним стояв якийсь чоловічок зі щурячим обличчям, а ліворуч краєм ока вона помітила якийсь рух. Мабуть, здоровань-нижньоземець.
— Мати Скер хоче з вами побалакати, — сказав ванстерець, вишкіривши далеко не найкращі на вигляд зуби. — Ліпше буде, якщо ви підете з нами спокійно і без зайвого галасу.
— А ще ліпше буде, якщо ми спокійно і без зайвого галасу підемо своєю дорогою, — відповів Бранд і потягнув Шпичку за плече.
Вона струсила його руку. Пекучий сором умить перемінився на холодну лють. Шпичка мусила зробити комусь боляче, і ці недоумки нагодилися саме вчасно.
Вчасно для неї. І дуже невчасно для них.
— Нічого я не робитиму без зайвого галасу.
Вона кинула срібняк отця Ярві власнику найближчого прилавка, заваленого всяким знаряддям і дерев’яними виробами.
— Це за що? — запитав він, спіймавши монету.
— За завдану шкоду, — відказала вона, взяла молоток і кинула його з-під руки.
Молоток поцілив ванстерцю просто в голову й відскочив. Воїн ошелешено позадкував, а Шпичка схопила важкий глек з іншого прилавка й розбила його об макітру противникові, поки той не отямився. Вино обілляло обох з голови до ніг. Ванстерець заточився й почав падати. Шпичка підскочила до нього й ударила в обличчя гострим уламком відбитої від глека ручки.
Вона помітила ніж та інстинктивно ухилилася, прогнувши тулуб назад. Блискуче лезо просвистіло просто перед її широко розплющеними очима. Чоловічок зі щурячим лицем штрикнув знову. Шпичка кинулася вбік і перекотилась через прилавок, власник якого щось лементував про свої товари. Звівшись, вона схопила миску з якимись прянощами й сипонула їх в щуролицього. Того оповила духмяна помаранчева хмара, він зайшовся кашлем, відпльовуючись, і наосліп кинувся на Шпичку. Вона скористалася дерев’яною мискою як щитом, і коли лезо ножа встромилося в неї, вирвала його з руки нападника.
Він незграбно замахнувся на неї, але вона заблокувала удар, і кулак тільки черкнув їй по щоці. Шпичка підступила ближче і врізала йому коліном спочатку в живіт, а потім між ноги. Чоловічок заскавулів. Вона схопила його за підборіддя, відхилилась і щосили буцнула головою в щуряче обличчя. На якусь мить удар приголомшив навіть її саму, але й близько не так, як її противника, що впав рачки, плюючи кров’ю. Шпичка з розмаху кóпнула його так, що чоловічок аж перевернувся на спину. Прилавок перекинувся, і блискотлива лавина риби майже повністю поховала щуролицього під собою.
Шпичка обернулася й побачила, що здоровий нижньоземець притиснув Бранда спиною до прилавка з фруктами й намагається встромити ніж йому в обличчя. Хлопець силкувався стримати його руку, висунувши кінчик язика між зубами й не відводячи очей від блискучого вістря.
Коли тренуєшся, б’єшся з товаришами по веслу, тебе завжди щось трохи стримує. Тепер Шпичку не стримувало нічого. Схопивши грубий зап’ясток нижньоземця, вона потягнула руку йому за спину, а тоді з криком ударила долонею по ліктю. Пролунав тріск, рука неприродно повисла, а ніж випав із безвільних пальців. Нижньоземець заволав і перестав волати тільки тоді, коли Шпичка рубонула йому по шиї ребром долоні так, як учила її Скіфр. Смикнувшись, здоровань упав на сусідній прилавок, трощачи глиняний посуд на череп’я.
— Ну ж бо! Хто ще?! — люто вигукнула вона, але битися більше не було з ким.
Лишилися тільки ошелешені торговці, налякані випадкові спостерігачі та жінка, що затуляла очі своїй донечці.
— Без галасу хотіли, ага?! — вереснула Шпичка і здійняла ногу над головою нижньоземця.
— Не треба!
Бранд схопив її попід руку й потягнув через понищені прилавки. Люди розступалися перед ними, даючи дорогу, поки вони підбігцем не пірнули в бічну вуличку.
— Ти їх убила? — писклявим голосом запитав він.
— Сподіваюся, що так, — відгиркнула Шпичка, вириваючись від нього. — А що? Ти їм також хочеш купити намисто?
— Що? Нас послали купити м’яса, а не вбивати людей!
Швидкою ходою вони проминули купку здивованих жебраків і завернули в тінистий і брудний провулок. Шум позаду віддалявся й помалу стихав.