Дука Мікедас низько вклонився, але губи його насмішкувато кривилися. Його люди не стали кланятися взагалі. Віаліна звернулася до нього їхньою мовою, і дука щось відповів, недбало махнувши рукою в бік Шпички.
— Ваша ясновельможносте, — процідила вона крізь зціплені зуби. — Яка честь.
— Прошу мені пробачити, — сказав він мовою північан. — Я саме повідомив її осяйній величності, що просто не міг пропустити твого візиту. Це справжній подарунок долі — застати вас удвох, та ще й без свідків!
— Чого б то? — запитала Віаліна.
Дука високо звів брови.
— До Першограда припхалися зайди з Півночі! Варвари з Ґуттландії, чи як її там. Привезли свої дріб’язкові чвари на наші береги! Вони спробували вбити клин між нами й нашим союзником, Верховним королем, що прийняв у серце наше Єдине Божество. Коли ж їм це не вдалося… — дука скрушно похитав головою. — Вони підіслали до палацу вбивцю, жорстоку душогубицю, що мала скористатися наївною і лагідною вдачею моєї нетямущої племінниці.
— Я так розумію, ідеться про мене? — прогарчала Шпичка.
— О так! Демон у жіночій подобі! Не зовсім у жіночій, щоправда — ти занадто… м’язиста, як на мій смак. Пригадую, ти висловлювала бажання зійтися в поєдинку з двома моїми бійцями? — Мікедас широко посміхнувся. Його люди тим часом поволі підступали, сталь мерехтіла відблисками полум’я. — Як щодо шести?
Завжди показуй себе слабшою, ніж ти є. Шпичка зіщулилася й згорбила плечі, намагаючись видаватися меншою і наляканою, хоча насправді її огорнув дивний спокій. Мовби Останні Двері й не розчахнулися перед нею, мовби вона дивилася на все, що відбувається, збоку. Шпичка оцінювала відстань, місцевість, закарбовувала в пам’яті статуї, смолоскипи, стіл, колони, сходи, високий обрив позаду.
— Не варто було імператриці так нехтувати безпекою, — казав дука, — але не впадай у відчай, моя люба небого, я помщуся за тебе!
— Чому? — прошепотіла Віаліна.
Шпичка відчувала її страх, і це було на руку. Дві слабкі, перелякані й безпомічні дівчинки. Вона міцно стиснула за спиною крихітного ножика.
Дука закопилив губи.
— Бо ти виявилася ще тою скалкою в дупі. Усім подобаються дівчата з норовом, авжеж, — він випнув нижню губу ще сильніше і розчаровано похитав головою. — Але всьому є край. Їй-богу, є.
Шпиччин батько частенько казав: «Якщо збираєшся вбивати, вбивай, а не базікай про це». Але, на щастя для неї, дука був невмілий убивця. Він теревенив і вихвалявся, насолоджуючись владою, і цим давав Шпичці час оцінити ворогів і вибрати найкращий спосіб дій.
Вона вирішила, що сам дука великої загрози не становить. При його боці висіли меч і кинджал, але навряд чи він часто добував їх із піхов. Інші, однак, схоже, знали своє діло. Добрі мечі оголено, добрі щити на руках, добрі кинджали на поясах. Лускаті обладунки мерехтіли в сутіні — броня теж добра, але вразлива біля горла, із внутрішнього боку ліктів і під колінами. Бити треба туди.
Одна проти сімох. Шпичка мало не реготнула. Шанси на перемогу мізерні. Майже нульові. Але інших вона не мала.
— Теофора ніколи не слухалася мене, — далі патякав дука, — але стару кобилу важко привчити до покори. Я щиро сподівався, що сімнадцятилітню імператрицю можна буде водити за повід, — він зітхнув. — Але деяких поні вуздечка тільки дратує. Вони брикають, кусаються й відмовляються ходити під сідлом. Таких кобилок краще позбутися, перш ніж вони скинуть свого хазяїна. Трон перейде до твоєї кузини Асти, — він продемонстрував разок бездоганних зубів. — Їй лише чотири. Ось із такою жінкою можна працювати!
Нарешті він стомився від власного розумування й недбалим помахом руки послав двох своїх людей наперед.
— Нумо вже кінчати це.
Шпичка спостерігала, як вони наближаються. Один мав великий, неодноразово ламаний ніс, другий — рябе, порите віспинами обличчя й байдужу посмішку на губах. Вони ступили на першу сходинку, але не здійняли видобуті з піхов мечі. Нічого дивного в такій самовпевненості не було, але вони навіть не припускали, що Шпичка може дати їм бій.
А вона таки дасть.
— Обережніше, ваша ясновельможносте, — остеріг ванстерець. — Вона небезпечна.
— Я тебе прошу, — пирхнув дука. — Це ж лише дівчина. Я гадав, що ви, північани, всі сповнені вогню і…