Іржаві завіси рипнули, коли Сумаель розчинила двері. Нерівні сходи вели вниз, у темряву.
— Вона там.
Стіни склепінчастого сходового прогону внизу були вкриті цвіллю. Щось шаснуло, утікаючи від миготливого світла смолоскипа, якого тримав Бранд.
— Просто вторуй мені, — сказав йому Ярві.
Він утомлено кивнув.
— Хіба я спроможний на щось інше?
Вони спинилися перед ґратами. Бранд побачив, як у темряві зблиснули чиїсь очі, і підступив ближче, здіймаючи смолоскип.
Притулившись до замшілої кам’яної стіни, сиділа мати Скер, міністерка Ванстерландії і посланниця праматері Вексен. Голена голова схилилася набік, татуйовані руки лежали на колінах, звісивши долоні з довгими пальцями. На один зап’ясток були нанизані п’ять ельфійських браслетів, що відсвічували золотом, склом і шліфованим металом. Колись, побачивши їх, Бранд пройнявся би святобливим трепетом, але тепер вони видавалися дріб’язковими, поламаними й позбавленими смаку цяцьками проти того, який носила Шпичка.
— А, отець Ярві! — Скер витягнула довгу ногу в їхній бік, брязнувши ланцюгом, прикріпленим до залізного кільця довкола кісточки. — Ти прийшов позловтішатися?
— Хіба що трішки. Але невже мені можна цим дорікнути? Урешті-решт, ти ввійшла у змову, щоб убити Імператрицю Віаліну.
Мати Скер роздратовано засичала.
— Я в тому не брала жодної участі. Прамати Вексен послала мене сюди, щоб я стримувала цього напиндюченого чванька, дуку Мікедаса, від якоїсь дурниці.
— Вдалося тобі? — запитав Ярві.
Мати Скер підняла ланцюг, щоб показати їм, відтак опустила його собі на коліна.
— Тобі краще, ніж будь-кому, відомо, що міністр радить, але правитель зрештою чинить так, як вважає за потрібне. Цього здорованя ти привів, щоб налякати мене? — блакитні очі матері Скер уп’ялися в Бранда, і того пройняв дрож, хоч міністерку від нього й відділяли ґрати. — Він не дуже страшний.
— Якраз навпаки. Я привів його, щоб ти почувалася спокійно. Та, що може налякати, заліковує подряпини, які дістала, коли вбивала сімох чоловіків, рятуючи імператрицю й руйнуючи твої плани.
Бранд не став уточнювати, що насправді двох із тих семи вбив він. Він цим не пишався, а до того ж мав враження, що менш правдива версія історії була всім більше до вподоби.
— Але вона швидко одужує. Можливо, прийде полякати тебе пізніше.
Мати Скер відвела погляд.
— Ми з тобою добре знаємо, що для мене немає «пізніше». Мені слід було вбити тебе в Амвенді.
— Так, пригадую, ти хотіла випустити мені тельбухи на поживу воронам, але Ґром-ґіль-Ґорм сказав: «Навіщо вбивати те, що можна продати?»
— То була його перша помилка. Друга — коли він повірив тобі.
— Ґорм — воїн, як і король Утіль, а воїни воліють діяти, а не думати. Саме тому їм і потрібні міністри. Саме тому король Ванстерландії конче потребує твоїх порад. І саме тому, я підозрюю, прамати Вексен так прагнула віддалити тебе від нього.
— Тепер я йому нічим не можу допомогти, — сказала мати Скер. — Ти, прамати Вексен та ще дука Мікедас подбали про це.
— Не знаю, не знаю, — мовив Ярві. — Цього тижня ми вирушаємо назад до Потрощеного моря, — він замислено випнув губи й постукав по них вказівним пальцем. — Нам було б неважко прихопити з собою пасажира до Вульсґарда, як гадаєш, Бранде?
— Гадаю, неважко, — відказав той.
Ярві звів брови, немовби йому щойно спало щось на думку.
— То, може, у нас знайдеться місце для матері Скер?
— Одна таємнича голомоза жінка нас покинула, тож можемо взяти з собою другу, — стенув плечима Бранд.
Ґормова міністерка пильно дивилася на них. Зацікавлена, хоч і прагнула не видаватися зацікавленою.
— Не бався зі мною, хлопче.
— Я ніколи не вмів бавитися, — відказав Бранд. — У мене було важке дитинство.
Мати Скер поволі випростала свої довгі руки-ноги й підвелася. Ляпаючи босими стопами по вологій кам’яній підлозі, рушила до ґрат. Коли ланцюг натягнувся, вона спинилася й подалася ще трохи вперед. На її худому, запалому обличчі мерехтіли тіні.
— Ти хочеш дарувати мені життя, отче Ярві?
— Воно опинилося в моїх руках, і я не бачу кращого застосування для нього.
— Гм, — мати Скер високо здійняла брови. — Яка ласа приманка. І, мабуть, жодного гачка всередині, правда?
Ярві теж наблизився до ґрат. Обличчя міністрів розділяло не більше як пів кроку.
— Мені потрібні союзники.
— Проти Верховного короля? Яких союзників я можу тобі привести?
— У нашій команді є ванстерець. Добрий чоловік. Має силу до весла і до битви. Правда, Бранде?