— Атож, має силу до весла, — Бранд пригадав, як Фрор ревів «Пісню про Бейла» на пагорбі над Денною. — І до битви.
— Дивлячись, як він б’ється пліч-о-пліч із ґеттландцями, я знову усвідомив, як ми схожі, — сказав Ярві. — Ми молимося до тих самих богів під тим самим небом. Ми співаємо тих самих пісень тою самою мовою. І обидва наші народи стогнуть під чимраз важчим гнітом Верховного короля.
Мати Скер закопилила губу.
— І ти звільниш Ванстерландію від цього гніту, чи не так?
— А чому б ні? Якщо водночас я зможу звільнити й Ґеттландію. Мені не сподобалося носити невільницький нашийник на галері. Бути рабом якогось слинявого недоумкуватого діда, що сидить у Скекенгаузі, мені теж не надто до вподоби.
— Союз між Ґеттландією і Ванстерландією? — Бранд похмуро похитав головою. — Ми воювали між собою ще до того, як з’явився перший Верховний король. До того, як з’явилася Ґеттландія. Це якесь божевілля.
Ярві обернувся й остережливо глянув на нього.
— Межа між божевіллям і мудрістю вкрай тонка.
— Хлопець має рацію, — мати Скер просунула руки крізь ґрати й звісила долоні. — Поміж нами стоїть вікодавня ворожнеча, глибока ненависть…
— Поміж нами стоять дрібні сварки й звичайне невігластво. Гнівні слова облишмо воїнам, мати Скер. Нам з тобою добре відомо, як воно є насправді. Наш справжній ворог — це прамати Вексен. Це вона зірвала тебе з належного тобі місця й відправила, наче свою рабиню, з дорученням. Праматері Вексен байдуже і до Ґеттландії, і до Ванстерландії, і до будь-кого з нас. Їй небайдуже тільки до своєї влади.
Мати Скер схилила голову набік і примружила блакитні очі.
— Тобі не здолати її. Вона надто могутня.
— Дука Мікедас теж був могутній. Тепер і його могутність, і його череп розлетілися на друзки.
Її очі ще більше звузилися.
— Король Утіль ніколи на це не погодиться.
— Про короля Утіля подбаю я.
— Ґром-ґіль-Ґорм ніколи на це не погодиться, — правила вона своєї.
— Не треба себе недооцінювати, мати Скер. Я не сумніваюся у твоєму неабиякому вмінні переконувати.
Міністерка дивилася на них блакитними шпаринками.
— Гадаю, воно все ж поступається твоєму, отче Ярві, — зненацька вона широко розтулила очі й так стрімко простягнула руку, що Бранд аж сахнувся й мало не впустив смолоскипа. — Я згодна на твою пропозицію.
Отець Ярві узяв її руку, щоб потиснути, але мати Скер з неочікуваною силою притягла його до себе.
— Ти ж розумієш, що я нічого не можу обіцяти.
— Обіцянки мене вже не так цікавлять, як раніше. Якщо хочеш схилити когось до своєї волі, треба запропонувати йому те, чого він потребує, а не змушувати давати клятву, — Ярві висмикнув руку з її потиску. — На Дивній буде холодно, рік уже на схилку. Я б радив узяти щось тепле.
Коли вони відійшли в темряву трохи далі, отець Ярві поклав руку Брандові на плече.
— Ти молодець.
— Я ж майже нічого не сказав.
— Власне. Мудрий промовець спершу вчиться мовчати, коли потрібно. Ти здивувався б, якби знав, скільки розумних людей так і не опанували цієї науки.
Сумаель чекала на них біля дверей.
— Ти дістав те, чого хотів?
Ярві спинився перед нею.
— Усе, чого хотів, і набагато більше, ніж заслуговую. Але тепер, схоже, я маю це покинути.
— Доля буває жорстокою.
— Зазвичай вона саме такою і є.
— Ти міг би лишитися.
— Ти могла б вирушити з нами.
— Але врешті-решт ми повинні бути тим, ким ми є. Я — радницею імператриці.
— А я — міністром короля. Кожен із нас несе власну ношу.
Сумаель усміхнулася.
— А коли треба нести важку ношу…
— …то неси, а не плачся.
— Мені бракуватиме тебе, Ярві.
— Я почуваюся так, наче лишаю тут свою найкращу частину.
Ще якусь хвилю вони дивилися одне на одного, а тоді Сумаель рвучко втягнула повітря.
— Щасливої вам дороги, — побажала вона й, випроставши плечі, рушила геть.
Обличчя отця Ярві перекривилося, і він сперся на двері, наче його не тримали ноги. Бранд хотів був запропонувати допомогу, але згадав, що мудрий промовець знає, коли треба промовчати. Невдовзі міністр випрямився самотужки.
— Збирай команду, Бранде, — сказав він. — Попереду в нас довга дорога.
4. СЛАВЕТНІ ДІЯННЯ
ПРОЩАННЯ
Ш пичка обережно витягнула весло з кочета й ніжно провела пучками пальців по вигладженому до блиску і скропленому потом дерев’яному держаку.