Сльота напружився.
— Уявлення не маю, — глухо відповів він. Відклавши набік лопатку, стерничий поволеньки обернувся. — Знаю тільки, чим це окошилося на мені. — Він зсунув назад свою трикутку.
Кулькапові заціпило. Тарп Волопас відвернувся. Живчик, витріщивши з жаху очі, позадкував.
— Тво… твоє обличчя! — ледве вимовив він.
Чуба не було — так само, як і лівого вуха, а шкіра з тамтого боку виглядала, як розтоплений віск. З оплилих складок визирало біле невидюще око. Стерничий підніс руку до потворних рубців.
— Оце? — нахмурився він. — Саме таким я повернувся з відкритого неба. Видовище не з приємних, га?
— Я… я не знаю, — розгубився Живчик.
Сльота знизав плечима.
— А хоч би й знав, то що, — зауважив він.
— Але ж ти докоряєш мені, що я затяг тебе всередину тамтого смерчу?
— Ні, капітане, — заперечив Сльота. — Я ж погодився сам із вами йти. То був мій вибір, — він помовчав. — Хоча, зізнаюсь, я розчарований, що вам невтямки, як ми обидва повернулися до Світокраю.
— Я знаю тільки те, що мені розповідали інші, — сумно зізнався Живчик. — Коли ми линули в нічному небі, то скидалися на вісім падучих зірок. Принаймні так мені це описав Професор Темрявознавства.
Сльота примружив своє вціліле око. Пошрамовану плоть тіпнула мишка.
— Професор Темрявознавства? — перепитав він.
Живчик кивнув головою.
— Він бачив, як кілька з них упало в Нижньому місті — ти, Смілоголов, Тарп Волопас і, можливо, був ще хтось четвертий. Решта полетіли далі. Вони впали десь у Темнолісі. Я заприсягся відшукати вас усіх. І бачите, трьох уже знайшов. Це навіть більше, ніж я міг сподіватися.
— Сподіватися, — гірко озвався Сльота. — Я вже навчився жити й так. Зрештою сподіваннями оцього не загоїш, — він легесенько провів пальцями по жахливих близнах.
Кулькап відвернувся.
— Мені були нестерпні як ті очі, що витріщалися на мене, — Сльота повернувся до Кулькапа і Тарпа Волопаса, — так і ті, що відверталися, не витримуючи мого вигляду. Тож я подався до підземних каналізацій, аби знайти там сховок. А Смілоголов — треба віддати йому належне — пристав до мене.
— Куди він, туди і я, — віддано прогарчав Смілоголов.
— Ми опікуємося один одним, — вів далі Сльота. — Тут, під землею, без цього не обійтися, — додав він похмуро.
— Так само, як професор, перепрошую… Живчик опікується мною, — втулив Кулькап, обертаючись назад. — Без цього часом не обійтися навіть у Санктафраксі.
— Санктафракс, — промовив Сльота, стишуючи голос. Його погляд затуманився. — Я також колись плекав мрію обійняти якусь посаду в плавучому місті вчених. Та ба, там важить не те, що ти знаєш, а те кого ти знаєш, — він гірко зітхнув. — А я не знав нікого.
З глибини цистерни долетів запах горілого. Смілоголов прожогом кинувся до плити і вхопив сковорідку.
— Вечеря готова, — оголосив він.
— Тілдерячі ковбаски, — докинув Сльота.
— Мої улюблені! — зрадів Живчик і тільки тепер зрозумів, який він голодний.
Смілоголов поділив ковбаски, покраяв хлібину і повернувся, тримаючи в руках п’ять тарілок. Він роздав їжу.
— У нас є карафка чудового вина марки «Заболонь», яку я тримав для особливих оказій, — сказав Сльота. — Смілоголове, наші найкращі келихи, будь ласка.
— За команду «Позасвітнього гарцівника», — проголосив Живчик, коли всі піднесли добрі повні. — За тих, хто вже знайшовся, і за тих, кого ще доведеться знайти.
Решта всі дружно, з дорогою душею, приєдналися до тосту, і кожен пригубив солодку золотаву рідину.
— А-а-а! — протяг Тарп Волопас, утираючи свої баки затиллям долоні. — Просто диво!
Навіть Кулькап оцінив тонкий терпкуватий букет вина, а коли трохи пізніше вони взялися до сочистих тілдерячих ковбасок, до нього теж дійшло, як він зголоднів.
— Смакота! — проплямкав він, відриваючи кавалок ковбаски і беручи окраєць хліба. — Сма-ко-та невимовна!
Живчик повернувся до свого пошрамованого стерничого:
— Мушу сказати тобі, Сльото, ти з честю вийшов із жахливої ситуації, в якій опинився. І ти, Смілоголове, також. Молодці! Але ти не можеш далі лишатися в оцій жалюгідній норі, а надто коли вас обох покалічено через мене. Настане день, коли я знов командуватиму кораблем, і ви знову будете моєю командою. Та поки що я маю дізнатися про долю решти кораблян.
— Ми йдемо з тобою, — заявив Сльота.
Смілоголов і собі енергійно закивав головою.