— Куди ви, туди і ми, капітане Живчику, — підтримав він товариша.
— Тільки не тепер, Смілоголове, — лагідно відповів Живчик. — Щоб твоя нога загоїлася, потрібен час.
— Отже, нам слід лишатися тут, — глухо підсумував Сльота. Помахом голови він показав на склепінчасту стелю. — Бо там, нагорі, нам нічого не світить.
— Ну, чого ж? — заперечив йому Живчик. — А Санктафракс?..
— Сан… Санктафракс? — мало не відібрало мову Сльоті. — Але…
— Як ти, Сльото, слушно зауважив, головне, кого, а не що ти знаєш. Я знаю Професора Темрявознавства. А ти знаєш мене.
Сім’якрил Сльота аж рота роззявив.
— Я напишу тобі листа, а ти передаси його Професорові з рук у руки, — він пошукав очима по кімнаті. — Сподіваюсь, у тебе знайдеться все потрібне для цього?
— О, так, — заметушився Сльота. — Папір та чорнило найвищого ґатунку, плюс найкращі пера снігуна. Я зловив кількох птахів, коли ми ходили по харчі.
Живчик усміхнувся:
— Ви залишитесь у моєму кабінеті, що в Школі Світлознавства і Темрявознавства, і чекатимете на моє повернення. Мабуть, Професор не пропустить нагоди провести з вами кілька дослідів — гріх було б не з’ясувати механізму світіння, — та загалом вам ніхто не докучатиме. Як вам така пропозиція?
— Звучить дуже принадно, капітане, — зізнався Сім’якрил Сльота. — Справді, дуже принадно.
— Справді, — луною озвався Смілоголов.
— Так, Смілоголове, — Живчик уже звертався до гобліна. — Оскільки ти колись уже працював там охоронцем, то повинен знати Санктафракс як свої п’ять пальців. Затям собі: до Професора Темрявознавства ти скрадатимешся потайними вулицями та стежками. Не варто зайвий раз потрапляти на язики злорікам-професорам. Тарпе, — повернувся він до живолупа, — тобі доведеться іти з ними.
— Мені? — вигукнув Тарп. — Супроводжувати їх до Санктафракса? — Він недовірливо похитав головою. — Але ж я хочу йти з вами, капітане. Я здоровий. Дужий. У цій небезпечній експедиції вам не завадить такий супутник, як я.
— Вибачай, Тарпе, але зі мною піде тільки Кулькап.
— Але чому, кепе?
— Подумай сам, Тарпе, — Живчик злагодив свій тон. — Як на твою думку, чи далеко ми зайдемо, коли будемо світитись, мов лойові ліхтарі? Щоразу, як западе темрява, у парі з тобою ми почнемо світитися, а чужий страх — не найкращий помічник у наших пошуках.
— Але ж ми можемо прикритися, — не здавався Тарп. — Щоб не видно було світла, ми могли б понапинати щільні плащі з каптурами і…
— І стати ще підозрілішими! — відрубав Живчик. — Ні, я мушу йти без тебе. Разом ми тільки все зіпсуємо — а саме цього я не можу допустити.
Живолуп порозуміло кивнув.
— Правда ваша, капітане Живчику, — визнав він. — Я мав би про це подумати.
— Спасибі тобі, Тарпе, — вдячно мовив Живчик. І обернувся до Смілоголова зі Сльотою. — Отже, домовилися. Ви в трьох чекатимете на моє повернення у Санктафраксі, а Кулькап і я мандруємо далі, щоб з’ясувати долю решти кораблян, — він нахмурився, вдаючи нетерплячку. — Так де той папір і перо?
Розділ одинадцятий
Західні приплави
За два тижні Кулькап і Живчик уже промишляли біля доків західних приплавів. Нічліжка, де вони провели попередню ніч, аж кишіла ненатлими листяними блохами, і, ледь живі від їхніх укусів, вони вирішили покласти край своїм мукам і ще вдосвіта покинули цей вошивий притулок. Коли вони вийшли, темно-червоні пера світової зорі ще тільки ледь торкалися обрію. Живчик позіхнув, потягся і протер очі.
— Нехай цей новий день принесе нам відомості, яких ми шукаємо, — озвався він і зітхнув. — І що воно таке, що з четвертим членом команди вічно якийсь клопіт? — запитав він уголос.
— Хм-хм, — пробуркотав Кулькап. Він сидів на приплаві у Живчика в ногах, звісивши ноги з краю помосту. Його ніс, як завжди, був устромлений в один із тих дорогоцінних сувоїв, які він тримав у торбі, перекинутій через плече.
Живчик роззирнувся довкола себе. На відміну від бон-доків східної частини міста, де швартувалися тільки простенькі буксирні судна, західні бухти виглядали багатшими. Тут ставили в доки свої кораблі спілчани, берег трохи далі був забудований їхніми кам’яницями — солідними спорудами з фасадами, які були чимось більшим, ніж просто частиною дому. На кожному з них красувалася символіка спілки, до якої належав домовласник: схрещені між собою зубило й долото — Спілки «Риштаки і Довбачі», рябий щур і звій линви — Спілки «Клеєрізи та Чухрайканатники», тигель і кліщі — Спілки «Ліпники і Ливарники»…