— Капітан Вовкун Громовиця! — відповів дженджуристий курдупель, обсмикуючи мережива на зап’ястках і закручуючи кінчики навоскованих вусів. На чересі у нього висіла в’язка ключів. — Так, це справді я. — Його брови були вигнуті дугою і закучерявлені подібно до звукових прорізів у лісовій лютні. — Однак це суперечить усім нормам повітроплавання, — заявив він. — Ви, безперечно, повинні знати, що ніхто не має права ступити на борт корабля без попередньої згоди капітана. Інакше, як проведеш контрольну перевірку пасажирів перед відбуттям? Та я навіть вашого наймення і то не знаю!
— Мене звати Живчик, — відрекомендувався Живчик і, не зважаючи на складну гру тіней на рум’яному капітанському виду, — знак, що тому щось невиразно пригадується, перевів погляд на свого учня. — А це Кулькап.
Капітан, відкинувши будь-які церемонії, пирхнув.
— Покидьки, хоч би як їх звали, всі смердять тухлятиною! — Він обернувся і желіпнув: — Хмурожмуте!
Із чардакового люку за їхньою спиною виринула величезна туша шилотроля, зодягненого у брудне лахміття.
— Хмурожмут перед вас, моя хазяїне, — гримнула туша.
— Хмурожмуте, схопити цих волоцюг!
Розставивши руки, бридкий капітанів посіпака хижо посунув на Живчика і Кулькапа. Живчик не зрушив з місця.
— Ми не покидьки, капітане Вовкуне, — відповів він. — Ми перепрошуємо за те, що завдали вам клопоту своєю посадкою, але ваш корабель — єдине судно, що летить на невольничий ринок, і ми не хотіли його проґавити. Заберіть свого помічника.
Хмурожмут приступив ще ближче.
— Ми можемо заплатити, — захапався Живчик, добуваючи з-за пазухи шкіряного капшука, який дав йому Професор Темрявознавства. — П’ять золотих монет із кожного — така ж у вас ціна?
Капітан завагався. Зміряв їх із голови до п’ят.
— Мабуть, я погарячкував, — осміхнувся він. — Ви радше скидаєтесь на вчених. Б’юсь об заклад, із Санктафракса, тож могли б розщедритися і на п’ятнадцять.
— Але ж… — почав Живчик.
Хмурожмут ухопив Кулькапа за плечі й відірвав од чардака.
— Згода! — закричав Живчик. — П’ятнадцять так п’ятнадцять.
Капітан Вовкун Громовиця розплився у самовдоволеній усмішці, коли в його куцій пухкій руці забряжчали монети.
— Опусти його, Хмурожмуте, — наказав він шилотролеві. Знову відчувши під ногами заспокійливу твердість чардака, Кулькап полегшено зітхнув. Він бачив, як лемішкуватий капітан сплюнув у праву долоню і потис руку Живчикові, потім повернувся, ухопив Кулькапову руку і…
— А-а-а! — закричав хлопець, відсмикуючи її.
Капітан зиркнув на його долоні.
— О, погляньте-но лишень! — вигукнув він, ушнипившись у повернуті догори Кулькапові долоні. — Як пара сирих волорожачих біфштексів! Доведеться тебе підлатати. — Його очі заблищали. — І вийде чудовий взірець.
Кулькап невдоволено поморщився.
— Взірець? — спантеличено перепитав він.
— Хіба я сказав «взірець»? — удавано здивувався капітан. — Вибач, я хотів сказати «чудовий красень-парубійко». Капітан приступив так близько, аж Кулькап здригнувся. — Ясні очі, міцні зуби, широкі плечі… — Він усміхнувся. — І верстає путь до Великого Сорокушачого невольничого ринку.
— Там на нас чекає одна важлива справа, — кивнув головою Живчик.
Вовкун Громовиця вишкірився ще дужче. На срібних зубах заграли світляні лелітки.
— Так, звичайно, — сказав він запобігливо. — Але спершу найнеобхідніше, — він обернувся до старого дрібногобліна. — Жервісе, — гостро кинув він, ураз кам’яніючи обличчям, — проведи наших гостей до їхніх кают. А ти, Тіселю, — це вже до міського гнома — передай Стайлові, що в нас додалося двоє ротів, і візьми щось із лікарських запасів — хлопцеві на руки.
Жервіс і Тісель ту ж мить побігли виконувати доручення.
— А ти, — гримнув він на шилотроля, — спустись униз і вгамуй… вантаж, — він кивнув головою на грот, який загрозливо погойдувався з боку на бік. — Надто вже він неспокійний.
— Хмурожмут спустився, — промимрив шилотроль і почвалав геть.
Вовкун картинно скинув очі до неба і провів пухкою рукою по напудрованому чолу.
— Найгірше з усіх збіговиськ, яким мені будь-коли доводилося командувати, — поскаржився він. — І все ж, — провадив він, знову ввічливо і ґречно, — сміємо вас запевнити, що подорож ваша буде приємною.
Бортова хитавиця посилювалася, аж поки всі на борту корабля — і капітан також — мусили за щось ухопитися, щоб не бути вивернутими за борт. Вовкун по-дурнуватому вишкірився.