Шпуляр висмикнув свою руку з несподіваною для нього силою.
— Ні! — рішуче заперечив він. — Ні, капітане. Щоб я лишався на цьому триклятому кораблі? Ні за що в світі! — У голосі його звучала відчайдушна звага.
— Але ж бо, Шпуляре, — почав Живчик. — Я ж пояснив…
— Я можу стати вам у пригоді, — не відступався Шпуляр. — Пливучи сюди не знати скільки часу, я багато чого почув надзвичайно важливого для нас — про невольничий ринок — від своїх сусідів.
— І все ж, Шпуляре… — знову почав Живчик.
— Крім того, — не вгавав Шпуляр, — я ельф-дубовик. Спостережливий. Чуйний. У мене гострі змисли. А ще, як і решта ельфів-дубовиків, я вмію вгадувати наміри інших з особливостей їхньої поведінки. Мені неважко буде з’ясувати, як працює невольничий ринок.
Живчик тріпнув головою.
— Що ж до сяйва, — провадив без передиху Шпуляр, — то на цьому ринку повно всякого добра! Усякого! У тому числі істот, які світяться — світлоголовів, коли намокає їхнє хутро, фритів, якщо їх налякати, сяйнорогів, коли на них нападуть… Нікому і в голову не прийде на нас озиратися.
Живчик зиркнув на Кулькапа — той знизав плечима.
— Порушиш хоча б одне з неписаних тутешніх правил — і тобі клямка, — Шпуляр провів рукою по своїй неприкритій шиї. — Повірте мені, капітане, без моєї допомоги на Великому Сорокушачому невольничому ринку ви не протягнете й десяти хвилин.
— Він має рацію, — визнав Живчик.
— Ще б пак! — енергійно кивнув головою Кулькап. Сама думка, що він може опинитися в лапах жорстокосердої сорокухи з блискучими очима проймала його жахом.
— Отже, порішили. Продовжуємо пошуки втрьох, — підсумував Живчик.
— Так уже, мабуть, судилося, — промовив Кулькап. І раптом споважнівши, похнюпив очі. — Позавчора вночі я вичитав у сувоях дещо, на мою думку, важливе для нас. Ось як звернувся Кобольд Мудрий до своїх прибічників, коли вони дісталися Верхоріччя і стали чекати на Матір Бур: «Ми — не що інше, як цуценята на смику, які чекають, поки за нього смикнуть. А наше життя — не що інше, як робота невидимої руки, що тримає цей смик».
— І ти гадаєш, ніби хтось чи щось смикає за наші повідці? — усміхнувся Живчик.
— Просто розповідаю вам те, що прочитав, — відповів Кулькап.
— Ясно, — сказав Живчик. — Що ж, можливо, ти і твій Кобольд Мудрий маєте слушність. Зрештою ми подалися сюди — і знайшли четвертого члена моєї команди. Чи міг я на таке сподіватися? Якщо це робота невидимої руки, друже мій Кулькапе, то маю надію, вона міцно триматиме повідець, бо щось мені підказує, що попереду на нас чекають якнайсерйозніші випробування.
— На невольничому ринку, — здригнувся Кулькап.
— На невольничому ринку! — похмуро повторив Шпуляр. — Де я буду вам за провідника.
— Що ж, дуже добре, якщо з цим уже покінчено, — почувся втомлений голос із другого кінця сирого трюму. То нагадав про себе дрібногоблін, ще й досі в кайданах і всіма забутий. — А тепер нехай хтось визволить мене, будьте такі ласкаві.
Розділ чотирнадцятий
Великий Сорокушачий невольничий ринок
Спорядившись довгополими каптанами та новими заплічними крилами, знайденими у коморі піратського корабля, Живчик, Кулькап і Шпуляр урешті розпрощалися з різношерстим гуртом пасажирів та командою «Небесного гарцівника». Уже сходило сонце, коли вони ступили на трап, і Живчик з утіхою відзначив, що тут, на світлі, ані він сам, ані Шпуляр більше не світяться.
Живчик видивлявся крізь ряснолист на розпростертий удалині невольничий ринок. Усе там було освітлене масним жовтавим сяйвом ліхтарів, і в просвіти між листям завиграшки можна було оглянути незвичайну архітектуру цього потаємного міста. До масивних стовбурів дерев тулилися хижі під дахівкою та помости з шопами; з гілок звисали схожі на круглі башти споруди й кулі, сплетені з гілля лісовербу та плакучниці, а від дерева до дерева тяглися підвісні дерев’яні хідники, з припасованими до них лойовими світниками, утворюючи цілу мережу стежок. Гармидер стояв несосвітенний, сморід — нестерпний.
«Ось це місце, — прошепотів голос у Живчиковій голові. Тепер нехай вас веде Шпуляр».
Живчик повернувся до ельфа-дубовика.
— Шпуляре, — запитав він, — чи ти справді певний, що без пригод проведеш нас через це бісове місце?
— Я докладу всіх зусиль, — кивнув головою Шпуляр. — Насамперед, нам би не завадило подбати про три білі кокарди. Що ж, ходімо. І борони усіх нас Небо.