Коли, відчувши потребу у повітрі, він випірнув на поверхню і з бота його запитали, що він бачив у глибині, Гаррі відповів:
— Жах…
Може, Гаррі Пальман виявився нездатний до життя у новому світі? Зустріч з невідомим далася йому занадто важко? Двічі змушений був Гаррі Пальман рятуватися втечею від акул під захист електробота; родичі-дельфіни відчували у ньому щось чуже, нехтували, погрожуючи зубами; незрима мілька рвала йому плавці, примушувала кидатися з боку в бік і вистрибувати з води.
— Містере Баттлі, — просив він, коли його повертали у спокійну вольєру, — я не можу цього витримати.
— Терпіння, Гаррі, — відповідав шеф. — Звикайте.
— Я хотів би припинити досліди, — наполягав Гаррі. — Це понад мої сили.
— Попереду ще головне.
— Що головне, містере Баттлі?
— На це свій день, Гаррі, і своя година.
— Але я не можу!
— Звикнете.
— Містере Баттлі…
— Контракт, Гаррі. Ви ж погодились, — нагадував Баттлі.
Це впокорювало піддослідного.
— Дайте мені перепочити, — просив він.
— Не забувайте, що часу у нас місяць. Випробування попереду.
— Що попереду?..
Шеф знизував плечима. Схоже було, він не знав, які це будуть випробування, або ждав щодо цього вказівок від керівництва інституту.
Врешті-решт успіх досліду був успіхом не самого лише Баттлі. Над ним стояла вчена рада, ще вище — дирекція, зв’язана з державним апаратом. Досягнення інституту ставали досягненнями держави. І чим значнішими були досягнення, чим більше можливостей вони надавали, тим міцніше брала держава ці досягнення в руки. Баттлі, Глен Емін, Гаррі?.. У великій справі державі байдуже, хто вони і яка їхня доля. Важливий результат їхньої роботи, його держава використовувала так, як їй було потрібно.
Тому Баттлі, доповівши про успіх досліду, вже не був господарем задуманого експерименту.
— Не знаю, — признавався він Гленові, — що буде далі. У верхах людину-дельфіна зустріли оплесками. Тепер слід ждати випробувань. Наших нервів у першу чергу, Глене.
Про характер випробувань Глен дізнався абсолютно випадково.
Він саме був у шефа. Кабінет, що виходив вікнами на терасу, виглядав святково світлим. Блакитний і світло-зелений пластик панелей і стін поєднувався з сяянням моря, що виблискувало у величезному — від підлоги до стелі — вікні, уподібнював кабінет до світлого акваріума на сонячному підвіконні. Настрій у шефа був такий же світлий, шеф фантазував із захватом.
— Біометилтонал, — говорив він, — у майбутньому відіграватиме важливу роль. Дельфіни тільки початок, Глене. На третьому місці за розвитком, після дельфінів і мавп, перебувають слони. Нам вдалося зазирнути в океан, однак попереду джунглі, Глене, із запахами листя, землі, африканських саван…
Легке гудіння зумера і напис “Невідкладно!”, що спалахнув на табло, перервали захват шефа.
— Один момент, Глене, це з хірургічного, — сказав він, підводячись з-за столу. — Посидьте, я повернуся за хвилину. Подумайте про нашу розмову, про перспективи.
Хвилина збігала за хвилиною, Баттлі не повертався. Двічі озвався телефон. Глен не насмілився підняти слухавку. Пролунав третій дзвінок. “Можливо, телефонує шеф, — подумав Глен, — щоб я не сидів без діла”. Він підняв компактну слухавку.
— Генерал Біддмен, — заговорили у слухавці, певно, продовжуючи розмову з кимось, — пропонує провести випробування у середу. Для участі виділимо два есмінці…
— Пробачте, — відповів Глен, — ви дзвоните не за адресою.
— Це кабінет містера Греві? — У слухавці назвали ім’я директора інституту. — Хто це говорить?
— Телефон директора — Є-72-17, — відповів Глен і опустив слухавку на важіль.
Професор затримувався. Подальше чекання втрачало сенс. Розмову про есмінці і генерала в цю хвилину Глен не пов’язав ні з чим. Не встиг пов’язати: до кабінету стрімко увійшов Баттлі.