Вони від’їхали далеко. Берег бузковою смужкою виднівся на обрії. їх не бачив ніхто, крім сонця і хмар. Однак сонце і хмари були високо і не могли нічому перешкодити.
Флетчер не став глушити мотор, залишив його працювати на малих обертах.
— Механік з мене поганий, — сказав він. — Раптом відмовить зовсім…
Почали ловити рибу. Крісс сидів на правому борту, опустивши ноги у воду. Упродовж усього ранку він пробував аналізувати свої відчуття. Напередодні він пам’ятав, що завтра неділя і чим ця неділя закінчиться для нього. І вночі — він погано спав цієї ночі — згадував, що завтра рокований день. Вранці він підкорився долі без опору — нічого не зміниш. Усе йшло, як показував футуроскоп. Навіть задумане проти Флетчера Крісс робив механічно: роль була розписана до кінця, Крісс грав її і поводився, як статист, кожний крок якого підпорядкований режисерові. Сів з Флетчером у автомобіль, вийшов на пристані. Флетчер запитав про погоду так, як це мало бути. І тільки у човні Крісс відчув, що забувається. Море напливало на нього, витісняючи із свідомості картини, побачені у футуроскопі. Коли Крісс пробував згадати, що станеться далі, він уже не міг цього згадати, свідомість пригнічувалася чимось незрозумілим і могутнім, що розросталося у ньому, змушувало жити лише миттю, відсуваючи усе стороннє. Хіба що у підсвідомості залишалося щось схоже на передчуття, на тривогу, проте ніщо не могло вже піднятися звідти, сформулюватися у думки або в протидію.
Крісс закинув принаду, відчуваючи, як волосінь час від часу тремтить у руці, — риба клювала. Він уже витягнув дві макрелі, вони вигиналися і стрибали на дні човна, ще живі. І тут борт стрімко нахилився під ним, і Крісс опинився у воді. Тої ж миті заревів мотор, човен рвонувся вперед. Крісс борсався у піні, яку залишив по собі гвинт, і, захлинаючись, кричав:
— Флетчере! Зупинись!
Обличчя компаньйона віддалялося і зменшувалося, моторка линула до берега зі швидкістю двадцяти вузлів. Над Кріссом зімкнулася вода, захльоснула зіниці зеленню пляшкового скла. На мить перед ним мелькнула макрель, викликавши нечіткий спогад, що все це Крісс уже бачив…
Флетчер здав катер тому ж служнику.
— Сер?.. — запитав здивовано той.
— Нещастя! — обірвав його Флетчер. — Спішу в поліцію.
Компаньйон був спокійний. Або хотів бути спокійним. Щось на кшталт виправдувальної промови укладалося в його мозку. Перед ким він виправдовувався — перед собою?.. Чи готував промову для поліцейського комісара? Промова була дивна. Самого себе Флетчер називав у третій особі. Йому здавалося, що це звучить переконливо. “Крісс упав у воду, — притягував він слово до слова. — І пішов на дно. Бачить бог, Флетчер не доторкнувся до нього пальцем! Нещасний випадок… Звідкіля Флетчер міг знати, що Крісс не вміє плавати? Не знав — слово джентльмена! Уявити тільки: вони вчилися і працювали разом одинадцять років! Бідний Де-від, хто міг подумати, що так станеться!..”
Промова заспокоювала Флетчера. Все у ній на місці. їй-право, все у ній на місці.
Показання компаньйона в поліції також коректні. Обличчя передає щире співчуття.
— Пане комісар! — на очах у Флетчера сльози. — Крісс був чудовий товариш, душевний друг!.. — При цьому Флетчер запихав до кишені вельветової куртки рибальську волосінь. Жорстка волосінь стовбурчилася, випирала назовні. — Повірте, пане комісар, я так шкодую!.. — Флетчерові ніяк не вдавалося упоратися з волосінню.
Комісар записував у протокол показання. Він навіть вірив ураженому компаньйону — хіба мало нещасних випадків на воді.
— Не хвилюйтесь, — говорив він. — Катер уже послано, щоб виловити тіло.
— О, пане комісар, можливо, його вдасться врятувати!..
— Не хвилюйтесь, — повторив комісар, — зробимо все необхідне.
Флетчера відпустили під заставу в тисячу доларів.
— До обстеження тіла Девіда Крісса, — пояснив комісар. — До повного з’ясування обставин.
Це не хвилювало Флетчера. Совість його чиста. Він не штовхнув Крісса, навіть не наближався до нього, нехай обстежують.
Узяли підписку про невиїзд. І це не розхвилювало старшого компаньйона. Нікуди він їхати не збирався. Зробили відбитки пальців — звичайнісінька формальність. Лаборант притискав навперемінку пальці правої руки, лівої до мастики і відбивав їх на білому. Десяток овалів, брудних плям з’явилися на пластику, як сліди злочину. Це налякало Флетчера.
Спускаючись сходами, він усе витирав пальці об хусточку і не міг витерти їх дочиста. Пальці залишались темними. Флетчер не міг дивитися на них без внутрішнього дрожу, засунув руки до кишень.
У таксі він сидів за спиною шофера. Знову витягнув хусточку, заходився відтирати фарбу. Чим ближче під’їжджав він до лабораторії, тим відчутнішим ставав страх. Ніщо йому не загрожує. Ніщо, запевняв він себе. Крісс упав за борт і потонув. Бідолаха не вмів плавати!.. Та страх не полишав Флетчера. Чи зуміє він залишитися осторонь від цієї справи? Якби знати, якби мати певність! Флетчер шарпався на задньому сидінні, наче в мишоловці. Навіщо вони узяли відбитки пальців? Може, бачать його наскрізь?.. Компаньйон віддав би тисячі, що лежали в банку, тільки б упевнитися, що йому ніщо не загрожує, скинути з себе липучий, нав’язливий страх.
— Футуроскоп!.. — згадав він. — Ось хто скаже, що мене жде! Не потрібно ніяких тисяч, досить подивитися два-три найближчих місяці!
Відпустивши таксі, Флетчер стрімко вбігає у лабораторію. Укол стерильною голкою, — трохи більше болю, трохи більше крові — виття центрифуги, і ось шматочок тканини на дослідницькому склі. Тремтячою рукою Флетчер посуває скельце під об’єктив апарата. Навпомацки знаходить кнопку вмикання.
Рух пальця — і…
Експерти, які прибули на місце, де щойно стояла лабораторія, відзначили вибух, який зруйнував будівлю і невідомий апарат, — нікель, скло, обриви електронної схеми вкраплені у випадково вцілілу стіну. Місцями ще димілося, смерділо паленою гумою.
Натовп роззяв відтиснули обабіч вулиці. Біля хідника, захаращеного цеглою, стояли дві машини — біла медична і зелена поліцейська. Прибула третя — інспекторська. Відчинилися дверцята.
— Обережно, пане комісар, — експерти з’юрмилися біля щойно прибулого автомобіля, — повсюди камінь, скло…
Комісар не прагнув увійти в зруйновану лабораторію, йому доповідали тут же, біля машини:
— Не менше трьох кілограмів тротилу. Є жертва…
Санітарна машина відкрита. Двоє в халатах заштовхують усередину брезентові ноші, намагаючись прикрити простирадлом людину у вельветовій куртці, з кишені якої звисає до землі рибальська волосінь. Простирадло зачепилося за щось, на мить відкрило обличчя чоловіка.
— Ба-а! Це ж Флетчер! — Комісар гасить сірник, не розкуривши сигару. — Він щойно був у мене, не минуло й півгодини!
Хтось люб’язно простягує йому запальничку.
Санітари уштовхнули ноші в машину. Обривають волосінь, що потрапила між стулки дверцят. Експерти і комісар дивляться на їхню поспішливу метушню. Проводжають поглядом машину.
Комісар врешті-решт бере запальничку, закурює.
— Не минуло півгодини, — проказує швидше до себе, ніж до оточуючих. — Ото вже доля!..
МАША
— Борисе! Та прокинься ти, чуєш?
Спальний мішок засовався на ялицевій постилці, розтягнувся, як величезний кокон.
— Жодної собаки! — термосив Василь товариша. — Всі пощезли…
Кокон знов заворушився, з’явилася голова Бориса, заспані очі-щілинки.
— А мені снилося… море, — сказав він. — Таке синє…
— Жодної!.. — хвилювався Василь. — Як вітром здуло!
— Куди? — запитав Борис.
— Якби знав — не запитував!..
Борис сів, витягнув звідкілясь шапку, насунув на голову: мороз — двадцятиградусний.
— Повтікали? — запитав, байдуже позіхаючи. — А море, ох і синє ж! — Потягнувся так, що аж затріскотіли суглоби.
Василь вилаявся спересердя: